Історія картини «Вуглярі з-під Мостів в дорозі до Львова»

У 1878 році відомий польський художник Юліуш Фортунат Коссак (pol. Fortunat Juliusz Kossak) створив цікаву картину-дереворит «Вуглярі з-під Мостів (Великих) в дорозі до Львова». Цікаво, що родина Коссаків гербу Кос мала українське походження, і хоча батьки Юліуша вважали «русинів» частиною польського народу, він був хрещеним в греко-католицькій церкві, а в побуті родина володіла та вживала українську мову.

Картина «Вуглярі з-під Мостів (Великих) в дорозі до Львова» (pol. «Węglarze z pod (spod) Mostów w drodze do Lwowa») була копією попередньої його роботи під назвою «Вуглярі», яку художник створив рік перед тим. На реверсі картини «Вуглярі» видно наклейку DESA у Варшаві з датою 14.VII.1952 та наклейку з художнього салону Северина Ясельського у Варшаві з таким рукописним текстом: «Картина аквареллю Юліуша Коссака “Вуглярі” відтворено у книзі Віткевича про Юліуша Коссака і походить з музейних колекцій ясновельможного пана Володимира Дідушицького зі Львова. Варшава, 2 червня 1932 р.; під печаткою Салону Ясельського та підписом: Северин Ясельський». Стосовно ж деревориту «Вуглярі з-під Мостів в дорозі до Львова, то вперше його зображення було використано в ілюстрованому часописі «Клоси» у №698 за 14 листопада 1878 року (на 305-й сторінці), гравюру у журналі перемалював з оригіналу Станіслав Антошевич.

Юліуш Фортунат Коссак
(1824-1899). https://uk.wikipedia.org/

Вуглярський промисел у зоні Великих Мостів був дійсно наприкінці ХVІІІ – ХІХ столітті добре розвинутий. Випал деревного вугілля проводився найчастіше у лісі подалі від селищ. У зручному місці викопувалась яма, у яку складали поліна і сучки дерев. Яма щільно закривалась дерном і замазувалась глиною, лише зверху купи, в центрі і боках ями залишались невеликі отвори для слабкого притоку повітря. Вугільник запалював дрова і давав їм усім частково прогоріти при слабкому доступі повітря. Коли температура підвищувалась, усі отвори щільно закривались і дровам давали повністю обвуглитись, а потім вугіллю – можливість охолонути. Процес випалу в залежності від кількості дров тривав від декількох днів до місяця і більше. Випалене з дерева у великих ямах вугілля користувалося шаленим попитом, а особливо серед ковалів.

Картина «Вуглярі» Юліуша Коссака. Львів, 1877 р.
Акварель, картон. Розміри  31.3×46.5 мм.
https://sztuka.agraart.pl/

Коли уважно роздивитися малюнок «Вуглярі з-під Мостів (Великих) в дорозі до Львова», то можна побачити, що на ній є щось не характерне для нашої місцевості; якісь дивно одягнені люди, кількість коней, а особливо сама форма возу. Пояснення цієї історії досить цікаве, адже ще у ХVІІІ столітті вказувалося, що «місцеві жителі не користуються вуздечками та не гріються в кінських екіпажах». Тоді цікаво, звідки ж тоді такий спосіб запряжки коней?

Що ж, значна частина Великих Мостів протягом століть була заселена татарами. Вони вели свій окремий спосіб життя, мали власну культуру та заселили певні вулиці, такі як Кримська, Шийкова і Татарська площа, що проіснували до Другої світової війни. Усім вони відрізнялися від інших мешканців наших країв (поляків, українців, євреїв). Їх описували так: «Люди своєрідного типу, сильні, сміливі й зарозумілі, не займалися ні землеробством, ні господарством. Вони залишили цю роботу жінкам і дітям, самі випалювали вугілля в лісі і вели вигідну торгівлю вугіллям, шламом і дьогтем на всі боки, від Львова до Варшави, Чернівців і навіть Молдови…

Перевозили татари свої вантажі на дрібних вузьких возах, з неглибокими драбинами. У двотягові візки запрягали трьох коней. Їх запрягали у два дишлі. Спочатку запрягали найсильнішого, щоб їхав між дишлами в ностаблі, потім двох коней з боків від середнього коня. Зазвичай в середину запрягали досвіченого коня (відомий, як “млявий кінь”), який міг довести віз додому навіть коли господар дрімав. Коли вугляр повертався після довгої, кількамісячної мандрівки по далекому світу, то його дружина, коли зустрічала чоловіка, то спочатку питала «як там хомутний кінь» і оглядала його зі всіх сторін. Інколи вугільник-татарин міг їхати на вузькому візку без гальм і стоячи. Що цікаво, віз при цьому не перевертався та не зчеплювався з іншими возами.».

Гравюра на дереві «Вуглярі з-під Мостів в дорозі до Львова».
Виконана аквареллю, перевернута відносно оригіналу. 1878 р. Розміри 189×237 мм.
https://www.historiaregionu.org/

Після того, як Сталін заволодів Східною Галичиною у 1939 році, одним із перших більшовицьких указів у Великих Мостах була зміна вулиць, ототожнених з татарами. Ми не знаємо, що сталося з нащадками татарських поселенців, є велика ймовірність, що вони розмилися серед поляків та українців, але це лише припущення …

Варто зауважити, що вуглярським промислом, окрім татар, також активно займалися й українці і поляки. Оскільки у назві до картини прямо не вказано, що вуглярі були з Великих Мостів, то можна припустити, що вони представляли якийсь інший населений пункт біля міста. Можливо це міг бути й Реклинець, де впродовж XIX – початку ХХ ст. виробництвом деревного вугілля активно займалися місцеві жителі. Центром виробництва реклинецького вугілля був хутір Хатина (сьогодні неіснуючий), що знаходився на північ від Лісового. Інша назва хутора – Коленди, оскільки там проживало кілька польських сімей з таким прізвищем.

Автор: Роман Гоман.

Ми у Instagram
Позначки: