Кристинопільський Апостол

Кристинопільський Апостол – як і більш відомі «Повість минулих літ» Нестора-літописця чи «Повчання Володимира Мономаха дітям», був написаний у далекому XII столітті. Кристинопільський Апостол – одна з перших рукописних пам’яток Київської Русі, що сьогодні дозволяє досліджувати витоки української мови. Що це за рукопис? Про що він розповідає? І чим пов’язаний з нашим містом?

З чого складається?

Кристинопільський (або Городиський) Апостол XII ст., написаний різними переписувачами на пергаменті зі шкіри тримісячних телят літургійно-богословським стилем. Це – найдавніший повний послідовний апостол, що зберігся в давньослов’янській літературній традиції.

Назви пам’ятки походять від Городиського та  Кристинопільського монастирів, де вона зберігалася. Втім, немає вичерпних відомостей, де і ким саме документ був написаний. Рукопис містить такі біблійні уривки: Дії апостолів, Вселенські послання і Послання апостола Павла.

Загальний обсяг – 299 аркушів (598 сторінок), з яких 8 аркушів зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського у Києві, а основна частина – у Львівському історичному музеї.

Твір написаний чітким дрібним письмом, містить на полях коментарі про різні лексичні варіанти у грецькому й латинському текстах, що свідчить і про глибокі філологічні знання редактора, і про його орієнтацію не лише на східну, але й на «латинську» традицію.

Як зберігся до наших днів?

Зображення розвороту книги “Кристинопільський Апостол” до реставрації. Лист 110 – зворотня сторона, лист 111 – лицева сторона.

На звороті 111 аркуша запис XIV ст.: «…A писаль Ієвхьмь дідк оу Городищи оу пєкарни… при кн’кзи Сємашку при нам’кстьниігЬ городищьскомь Фєогносгк», який свідчить, що в той час книга була в Городищі (сьогодні с. Городище, Сокальського району), можливо у монастирі.  У 1773 р. після закриття Городищенського монастиря книги було передано до Кристинопільського монастиря оо. Василіян.

У 1896 у Відні О. Калужняцький вперше опублікував уривки Апостола. Час і обставини завдали Кристинопольському Апостолові значних ушкоджень: частина аркушів обірвана, має дірки, деякі некваліфіковано зшиті та розірвані.

У 1908 р. Апостол став власністю львівського Ставропігійського інституту. Під час Першої світової війни росіяни вивезли рукопис до Ростова-на-Дону, а у 1928 р. повернули інституту. В роки Другої світової війни документ переховував Іларіон Свєнціцький, який у березні 1948 р. передав його у Львівський історичний музей.

У 2007 р. Апостол відреставрували коштом гранту США (30 тис. доларів).

Якою мовою написаний?

1000 років тому на Русі з’явилися перші слов’янські книги – переклади богослужбових книг. Їх писали найдавнішою спільною літературною мовою слов’ян – старослов’янською, створення якої пов’язують з іменами слов’янських першовчителів Кирила та Мефодія.

Після хрещення Володимира 988 р., Київська Русь стала частиною візантійської цивілізації, а отже змушена була використовувати церковнослов’янську мову як офіційну.

Власне, церковнослов’янською був написаний і Кристинопільский Апостол. У тексті чимало добре знайомих нам слів: «одєжа», «надєжа», «гражанинь», «вижю», «стража», «оубоужаю», «нєнавижю», «вражда», «дождю», «рожєн», «огражєни», «дьржава», «гьрдостью», «жертви», «грьтань»  тощо. Хоча, звісно, без спеціальних знань оригінальний текст нашого Апостола – за сімома замками.

На л. 39.2 почерком XVII ст. міститься допис про масштабну подію, що не пройшла повз наш край – визвольний рух Богдана Хмельницкого: «Се аз раб б(о)жій младенецъ Андрей Рыцицки, еже слишах о козацкой войнѣ, на той час будучой за гетмана козацкого Хмеля. Тогда была война зѣлна барзо и Руси, де и Полщи ся достало: 1-я была война под Кумелками; 2-я под Збаражем; 3-я под Зборовом; 4-я под Бересточком; 5-я под Батогом. Под Сокалом обоз стоял 4 разы».

Чому важливий для вивчення історії української мови?

Зображення розвороту книги “Кристинопільський Апостол” після реставрації. Лист 110 – зворотня сторона, лист 111 – лицева сторона.

Церковнослов’янська була тогочасним трендом (праобраз англійської сьогодні), і все ж у побуті люди розмовляли своєю мовою – русинською (староукраїнською, «мужицькою»), практично не використовуючи церковнослов’янської .

Створюючи книги офіційною мовою, писарі не могли повністю абстрагуватися від навколишньої народної мовної стихії, і в них мимоволі траплялися описки, помилки. Власне ці помилки є важливою дослідницькою базою історії української мови, адже дають можливість визначити фонетичні, лексичні, орфографічні відмінності народної староукраїнської мови від літературної (дещо насадженої) церковнослов’янської : «Традиційне церковнослов’янське письмо у великій мірі закриває від нас живу народну стихію південноруської (тобто української) мови того часу, даючи їй виступити на поверхню лише більш-менш випадково» (лінгвіст Л. Булаховський).

Зокрема на основі Кристинопільського Апостола простежують заміну церковнослов’янських рефлексів на староукраїнські:

  1. «dj» на «жд» і «ж» («щажю», «тружаю»),
  2. «tьrt» на «ър», «ьр», «ъл» («вълєнию», «мьртвыхъ»),
  3. «tоrt» на «рѣ», «лѣ» («шлѣмъ», «трѣбовати»).

Може здатися, що сучасна російська мова має більше спільних рис із церковнослов’янською, аніж українська. І частково це так, тому що у XI-XII ст. новозавойовані угро-фінські території (Суздаль, Ярославль, Рязань, Твеp, Москва) «християнізували» і навчали офіційної (хоч і не живої) церковнослов’янської. Церковнослов’янська і староукраїнська розвивалися фактично окремо, маючи лише точкові взаємні культурні впливи одна на одну.

В кінцевому результаті, прості люди вже у XVI ст. слабо розуміли церковнослов’янську мову, якою проводилися літургії у церквах. У 2009 році Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко подарувала Папі Бенедикту XVI лазерну копію Кристинопільсього Апостола, наголосивши, що твір є надзвичайно дорогою реліквією для України. Ось такий бонусний комплімент отримав і без того не позбавлений високої ціни Кристинопільський Апостол, що писався старанними монахами під скупим світлом свічки, що берігся у темних сховках Кристинопольського монастиря, аби зараз розповісти свою довгу історію.

Повна копія пам’ятки для ознайомлення.

 

Автор: Владислав Мочульський.

Джерела: “Галицько-Волинська книга XIII ст.”, Віра Фрис; “Риси української мови в найдавніших писемних пам’ятках”, Галина Лиса; Львівський історичний музей.

Share on Facebook
Facebook
Поширити

Залишити відповідь