На вулиці Шевській шевці тепер не живуть


Стара частина міста Червоноград, територія, власне, міста Кристинопіль, змінюється на очах. На місці старих будинків виростають нові: надзвичайно вишукані з оригінальною і особливо-особистою забудовою. По одній із них – вулиці Шевській – через поєднання стилів забудови можна прослідкувати історію життя міста.

“Заможний” будинок по вулиці Шевській у Червонограді. 2020 р.

Свою назву вулиця отримала ще за часів Кристинополя через те, що саме тут в більшості селилися шевці, які шили взуття. І ця вулиця єдина мала назву, тоді як інші частини мали районні назви: наприклад «На домах» чи «За окописьком» і т.д. Шевці з міста Кристинополя шили шкіряне взуття для місцевого населення. Воно було на щодень, міцне і добротне. Кристинопільські модниці із заможних родин в такому не ходили. Вони купували фабричне, яке привозили євреї-гендлярі зі Львова.

На Шевській в основному жило польське і українське населення. Від початку вулиці і ближче до її середини більш компактно селилися українці. Від середини в сторону цвинтаря більше було поляків. Вони тут і збудували для своїх дітей захоронку (дитячий садок). Ця будівля, під номером 40, стоїть до цього часу. Тепер споруда, що по-сучасному декорована, належить Згромадженню сестер-служебниць. Вони розмістили тут дитячий садочок, і таким чином будиночок продовжує жити своїм первісним призначенням. Хоча у радянські часи він був відомий тим, що у ньому проживав червоноградський лікар-стоматолог Цесіс.

Серед старої забудови своїми розмірами вирізняється будинок №36, у якому тепер розміщується кабінет сімейного лікаря та шкірвендиспансер. Він був збудований заможним українцем перед Другою світовою війною. Залишилось невідомим прізвище чоловіка, але відомо, що гроші на хату він заробив в Америці.

Присадибний хрест по вулиці Шевській у Червонограді. 2012 р.

Цікавим є і присадибний хрест, який стоїть біля будинку №43, кам’яний, тесаний, чотирьохсторонній, встановлений на досить високому п’єдесталі. Хрест із фігурним Розп’яттям та двома фігурами пристоячих, композиційно і органічно з’єднаний у нижній частині бруса. Таких присадибних хрестів колись було багато у Галичині. Вони слугували оберегами хати і ії мешканців. Відомі випадки: коли господар у корчмі пропивав усі гроші, то корчмар на город  і хату з посвяченою фігурою чи хрестом не мав права претендувати. Присадибний хрест є єдиною такою пам’яткою у Червонограді. На противагу придорожніх, який є досить багато. Невідомо на чиє замовлення працював галицький народний майстер, але його творіння пережило буревії воєн та роки атеїстичної боротьби радянського тоталітаризму.

Наприкінці вулиці Шевської, по лівій стороні, селилися євреї. В основному вони були бідні, тому що багаті мешкали у центрі міста. Місцеві жителі називали цей район «На домах», а між самими євреями існував такий топонім, як «Новий Кристинопіль». При дорозі, з лівої сторони, навпроти дому сестер-служебниць, знаходилась синагога. Це була одна з чотирьох синагог, наявних у Кристинополі. Під час німецької окупації 1939-40 рр. місцеві люди: польське і українське населення, купували у місцевої влади єврейські будинки на опалення, а синагоги – на будівельний матеріал. Це пояснюється тим, що євреї Кристинопіль залишили у вересні 1939 року, а решта місцевого населення, через проходження нового кордону у 1939-41 рр. по річці Західний Буг, були відрізані від лісів і позбавлені палива й будівельних матеріалів.

Ділянка по вулиці Белзькій, що колись була частиною єврейського цвинтаря у Кристинополі. 2020 р.

Синагога «На домах» розміщувалась неподалік єврейського кладовища. Вхід на кладовище йшов з вулиці Шевської невеликою вуличкою. Саме кладовище знаходилося на території поміж теперішніми вулицями Лесі Українки та Белзької. У 1940-41 рр. німці розібрали надгробки на ньому і виклали ними дорогу до Борятина. Таким чином вони готувалися до наступу на Радянський Союз. На місці знищений війною будинків, синагоги та кладовища за часів радянської влади велося індивідуальне будівництво. Вулицю Шевську перейменували на вулицю Дзержинського. У 1950-х роках у середній частині вулиці, на правій її стороні, були збудовані два дерев’яних бараки. Один з них використовувався як приміщення восьмирічної школи №3, а інший – як приміщення фабрики «Юність». У 90-х роках ХХ ст. барачні споруди розібрали і на їх місці зараз уже стоять сучасні будинки.

Тепер вулиця Шевська відома, як вулиця на якій розміщується монастир сестер-служебниць. Будівля під №42 збудована у 1992-1994 рр. і є взірцем нових будівель монарших спільнот. Вулиця оновлюється, змінюється і живе проблемами своїх мешканців, хоча ніхто з них тепер не займається шевством.

На фото вгорі: вулиця Шевська та будівля згромадження сестер-служебниць. 2020 рік.

Автор: Галина Гриник, зав. Червоноградської філії ЛМІР.

Джерело: Г.Гриник, “Немузейний експонат”, “Червоноградський рекламно-інформаційний Вісник” № 38 від 24.09.2009 р.  


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!

Залишити відповідь