Пам’яті жертв Голокосту. Ніколи більше…


Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначається щорічно — 27 січня. Саме цього дня 1945 року солдати 1-го Українського фронту з лав Радянської Армії визволили в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау, в якому в часи Другої світової було вбито кілька мільйонів осіб.

Аушвіц був лише одним із добре змащених коліщат машини смерті, запущеної нацистами. Ця машина справно діяла у цілій Європі, знищуючи “небажаний елемент”, цілі соціальні та етнічні групи — невиліковно хворих, осіб з інвалідністю, гомосексуалістів, ромів та євреїв. Останніх, згідно з вироком Нюрнберзького трибуналу, було знищене близько 6 млн. Звісно ж, велетенська машина смерті не оминула й нашого міста.

“Львівський погром”. Літо 1941 року.
https://photo-lviv.in.ua

Напередодні ІІ Світової війни у Кристинополі мешкало 2 200 євреїв. Серед них були різні люди: заможні, як-от господар хімічної фабрики “Ванда” Азріель Лемпарт, що колись по-дружньому забігав на чай до графа Вишневського; власники шинків та крамничок, що торгували у власних будинках, щоб прогодувати численних нащадків; убогі ремісники, що, попри вправність і численних замовників, заледве зводили кінці з кінцями (утім, їхні клієнти багатіями теж не були). Та за якихось три роки у місті не залишилося жодного мешканця цієї національності. Як це сталося, відомо усім. Більшість євреїв залишили місто 1939 року, утікаючи до радянських Сокаля й Нового Виткова. З’ясувалося, це був не найкращий вибір: уже 1940 року більшість новоприбулих депортували до Сибіру. Євреям, які з якихось причин залишилися в Кристинополі, теж було непереливки.

28 червня 1940 року солтис єврейської ґміни Арон Дакс пише на адресу “Джойнт” розпачливого листа, прохаючи допомогти 15 євреям, що залишилися в Кристинополі, потерпаючи від сильної скрути. З листа випливає, що ці люди були переважно похилого віку або хворими.

Натомість Західний Буг став справжньою “рікою життя” для євреїв із Генерал-Губернаторства, утвореного фашистами на землях Галичини. Незадовго до наступу на Радянський Союз вони цілими родинами перебиралися через річку на радянський бік. Німці ліниво спостерігали за тим, як фіри з майном грузнуть на мілинах, натомість російські солдати зустрічали біженців пострілами.

Лист Арона Дакса від 28.07.1940 р. з проханням про допомогу кристинопільським євреям.

Про те, що відбувалося далі, скажемо сухою мовою цифр і фактів: 22 червня 1941 року німці почали наступ на Радянський Союз, а вже наступного дня, увійшовши до Сокаля, розстріляли вісьмох євреїв. 30 червня 1941 року за наказом гестапо неподалік цегельні на околиці Сокаля місцеві поліцаї розстріляли 300 євреїв. Того ж дня у Львові почався спровокований фашистами погром за участі місцевого населення і масові розстріли, внаслідок яких загинуло кілька тисяч євреїв. І це був лише перший етап “вирішення єврейського питання”, тобто фізичного винищення євреїв нацистами Третього Рейху.

У Сокалі, як і в багатьох інших містах, нацисти створили гетто, до якого й доправили позосталих євреїв із Кристинополя та околиць, а тих, що дивом уникнули вивезення, поліція розстрілювала. У вересні-жовтні 1942 року близько 4 500 мешканців сокальського гетто відправили до “табору смерті” Белжець, за всі часи існування якого вижило лише двоє євреїв. 27 березня 1943 року німці ліквідували сокальське гетто, бо в ньому було нікого утримувати, а Сокаль оголосили judenrein (“вільним від євреїв”).

Ці сухі факти, що свідчать про планомірне винищення єврейського населення, лякають самі собою, та найстрашніше інше. Фізичне знищення цілого народу, що здавна жив поруч, відбувалося за мовчазної згоди, ба більше, інколи навіть зі схвалення, або й руками багатьох місцевих українців та поляків. І йдеться не про поодинокі випадки співучасті в злочинах, ідеться про байдужість чи навіть мовчазну згоду через страх “спостерігачів”, які, як не парадоксально, і самі були та ще стануть жертвами масових знищень. Адже історично повелося так, що в трикутнику “кат-жертва-спостерігач” ролі часто міняються. Тому в Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту варто повторити уроки історії, щоб не забути про “про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість”, як пише в резолюції ГА ООН. Варто також пообіцяти собі, що це не повториться “ніколи більше”, і що ніхто з нас не стане “катом” чи байдужим “спостерігачем”, бо насправді важко сказати, яка з цих ролей гірша.

Сокальське ґетто

Сокальське ґетто утворене відповідно до наказу німецької поліції від 15 жовтня 1942 р. Тут було сконцентроване все єврейське населення міста, а також євреї із Сокальського району, Радехова, Стоянова, Кам’янки-Струмилової, Грубешова. Загалом тут утримувалося 11 тис. 584 осіб. Територія ґетто була огороджена колючим дротом, її охороняли німецькі жандарми та українська поліція. В’язнів використовували на важких роботах, зокрема для розвантажування вагонів на товарній залізничній станції. Ще напередодні створення ґетто 27 вересня 1942 р. німецька поліція провела масові облави у Сокалі, затримавши 2,3 тис. євреїв.

Руїни сокальського ґетто. https://www.yadvashem.org

Знущаючись над ними та цькуючи псами, їх зігнали на залізничну станцію. Знесилених розстріляли на місці, в тому числі жінок з грудними дітьми. Загнавши по 100-200 осіб у кожний товарний вагон, їх кілька днів повільно везли до польського Белжеця. Без харчів та води люди помирали, інші були знищені у так званих лазнях – спеціальних електричних поїздах з електричним устаткуванням, в яких відбувалося вбивство в’язнів струмом. Після цього поїзд смерті, переповнений арештантами, наближався до заздалегідь підготовлених ям, розкривалася підлога і трупи падали в ями. Це пекельне нищення відбувалося за певним планом і здійснювалося з математичною точністю.

Внаслідок голоду, епідемій (тифу і туберкульозу) та відсутності лікарської допомоги в ґетто померло 3,5 тис. осіб. Решта була розстріляна або знищена в Белжеці. Зокрема, 22 жовтня 1942 р. було розстріляно 60 осіб. 28 жовтня 1942 р. у газові камери Белжеця із ґетто німці вивезли ще близько 2–3,8 тис. осіб. Дехто намагався сховатися у саморобні бункери та схованки, які вони зробили в своїх житлах. Під час проведення акції, якою командував крейсхауптман Нерінг, було вбито 150 осіб. Під час операції з остаточної ліквідації ґетто, що відбувалася з 27 травня 1943 р. до кінця червня 1943 р., винищувальні команди німецької поліції із с. Кам’янка-Струмилова та Львова, приблизно за 2 км від Сокаля, розстріляли у протитанкових ровах окремими партіями 3,5 тис. останніх в’язнів ґетто. Музей “Территорія терору” (м.Львів).

На фото вгорі: “ворота смерті” німецького нацистського концентраційного табору Аушвіц-Біркенау (1940-1945 рр).

Автор: Олена Замойська.

Джерела:

Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939: нац. статистика Галичини.

List of Jewish Communities Deported to Belzec in 1942. Вільнй доступ на www.zchor.org

Spector Shmuel, ed. The Encyclopedia of Jewish Life Before and After the Holocaust. New York: NYU P, 2001.

“Джойнт” (JOINT) — благодійна організація “Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет” зі штаб-квартирою в США, що надавала фінансову та матеріальну допомогу євреям за межами США, що опинилися в скруті.

Krystynopol: Correspondence with the Jewish Community ((Warsaw Collection, 1939-1941). Доступ: https://archives.jdc.org


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!