Парк Ґайчин та звіринець Потоцьких

У XVIII столітті полювання широко набуває статусу основних забав аристократії та дворянства. Масштаб цих дійств визначається заможністю мисливця і його місцем у суспільстві. Одним з аспектів полювання, що мають цінність для історії архітектури, є звіринці. Вони, як правило, розташовувалися поблизу резиденцій і використовувалися як для полювання так і для спостереження за тваринами.

Також у XVIII столітті у Північній Європі, а особливо на теренах Речі Посполитої входять в моду великі паркові комплекси. Вони, як правило, будувалися серед лісистої місцевості, де у центрі формувався квадрат (коло чи овал), з котрого радіально відходили алеї. Манера розташування павільйонів, скульптур тощо в індивідуальних проектах цих архітектурних форм була різноманітною, як і їхні функції. Проте, відносна легкість розбиття таких парків та звіринців у лісі та тимчасовий характер забудови у них призвели до того, що ці комплекси були доволі швидко знищені. Це також стосується парку Ґайчин біля села Острів та звіринцю родини Потоцьких у селищі Новий Двір.

Аналізуючи австрійські воєнні карти фон Міґа робимо висновок, що протягом 1756-1772 років у Кристинополі функціонував звіринець з мисливським будинком, на правому березі річки Солокія, навпроти Нового двору (авт. Рибчинський О.В – тут напевно робиться припущення, що створення звіринцю співпадає з будівництвом палацу у місті, а у 1772 році місто переходить до Австріі, права Потоцьких значно обмежуються і можливо саме тоді підтримка життєдіяльності звіринця призупиняється – прим. Ю.Гринів). Зараз це територія житлового масиву “Новий Двір” у Червонограді (за радянських часів ж/м ім. “Ватутіна”). Саме тому у більш пізні часи у Кристинополі будинки, що розташовувались за річкою, називали – “На звіринцю”.

Ґайчин (нім. Gaicin, пол. Hajczyn) – парк, по дорозі з Нового Двору до села Острів. Був спроектований французьким архітектором П’єром Рікко де Тірргеєм близько 1757 року на замовлення Францішека Салезія Потоцького. Це шість алей, що збігаються до центру овальної площі. До нас дійшов лише ескіз креслення архітектора на якому не нанесені місця розташування архітектурних об’єктів. Певною аналогією може слугувати планування овальноі площі на збігу восьми доріг палацо-паркового комплексу “Королівські Лазенки” у Варшаві.

У книзі “Кристинопіль. 1692-1951” знаходимо згадку про парк Ґайчин (а ще раніше і у Яна Чернецького): “8 травня 1773 року Станіслав Щесний Потоцький, ігноруючи траур по батьках, гучно відсвяткував у Кристинопільському палаці свої 21-і іменини. Зранку він разом з двором вислухав у костелі села Острів урочисту Службу Божу і вшанував своєю присутністю селянські шлюби. Того дня одружувалось дванадцять пар, і іменинник щедрою рукою обдарував усіх. Кожне подружжя отримало від молодого магната пару волів та 100 злотих на почин, чоловіки дістали в подарунок по червоному жупану, зеленому кунтушу та по парі черевиків, а жінки – черевички, спідниці, корсети та прегарні чепці. Щедрість молодого пана являла такий контраст з пихатістю його батьків, що прості люди одразу його полюбили.

Після роздачі подарунків 8 000 запрошених та непроханих гостей, а також молодята поїхали на фестини до Ґайчина, лісу неподалік Нового Двору. Ще за кілька днів до свята в лісі поставили альтанки, розмаїті павільйони і навіть стайні для коней на випадок негоди. У величезній польовій кухні засмажили чотирьох волів і кільканадцять баранів. Щедрий пан виставив шість діжок медовухи, і великий бутель горілки і дванадцять діжок меду. Місцева шляхта бавилась пліч-о-пліч з селянами, чого дотепер в історії Кристинополя не траплялось.

Станіслав жбурляв гроші і тішився, як дитина, дивлячись на жадібний мурашник коло своїх ніг. Для його забави влаштували різноманітні конкурси з грошовими призами. На вершечку високого стовпа прив’язали пару черевиків, вбрання, шапку, пляшку вина і 100 злотих. Щоби дістати нагороду, треба було зіп’ятись нагору та власноруч відв’язати мішечок з подарунками. Дівчата стрибали наввипередки у мішках, і переможницею цих перегонів вважалась та, якій вдавалось відв’язати приз зубами. Однак весела забава закінчилася сумно – один мешканець Нового Двору забагато випив і помер від апоплексичного удару”.

На фото вгорі: парк Ґайчин на карті фон Міга, 1779-1783 рр.

 

Автор: Юрій Гринів.

Джерела: “Maly krol na Rusi i ego stolica Krystynopol”, Jan Czernecki, Krakow, 1939; “Кристинопіль-Червоноград 1692-1951”, Г. Гриник, О. Ярош-Замойська, Червоноград, 2010; “Zwierzyńce w osiemnastowiecznej Polsce i ich europejskie związki”, Tadeusz Bernatowicz, “Barok” №4, Warszawa, 1997; “Розвиток планувальної структури Червонограда (Кристинополя) протягом XVII – початку XXI ст”, Рибчинський О.В., Львів, 2015.