В честь кого назване місто Кристинопіль. Частина ІІI


Ще в дитинстві, коли виховувалася у своєї тітки княжни, її чоловік тримав двох священників закону Societatis у себе в палаці. Кристина просила свого чоловіка, щоб хоч одна особа з того закону була в їхньому замку. Хотіла в Сокалі і у Підгайцях побудувати для цього закону костел і колегіум, але смерть перервала ці наміри.

Останній наказ перед смертю написала 6 грудня 1698 р., виділити колегіуму красноставському 30000 зл. на закінчення костелу, а по закінченню на купівлю срібла для того ж костелу. І просила щоб тіло її було поховано ніде в іншому, а тільки в тому костелі. Після поховання на добудову костелу долучився також староста красноставський – 60000 зл. Коли тільки у Римі довідалися про її смерть, єпископ Генерал по всьому світу наказав за її душу ксьондзам відправити три меси і поки буде будуватися колегіум красноставський буде давати пожертву кожен тиждень і молитися. 26 квітня 1699 р. воєводина захворіла, причина хвороби була для всіх загадковою. Готувалася в той день до свята шанування Братства Св. Йосифа, яке знайшло Дитятка – Ісуса в Єрусалимському костелі. Встала дуже рано здорова, вдягнулася і пішла помолитися до свого кабінету. Прийшла до своєї кімнати дуже бліда, почала скаржитися, що дуже холодно, а з костелу повертаючись на кареті знепритомніла і впала у лихоманку, яка тривала 10 днів. Всі дивувалися її великому терпінню і бажанню подальшого терпіння. Смерть це велика школа і мудрий лікар.

Ця публікація є продовженням статті В честь кого назване місто Кристинопіль. Частина І. Текст подається з джерел без корегування. Тому деякі наведені історичні факти можуть не збігатися з результатами подальших досліджень – прим. О. Британ.

Тут можна сказати, що сама десятиденна хвороба усім свідомим була школою, бо було чому навчитися у Кристини. Рішенням лікарів не противилася, дозволяла пускати кров. На подив лікарів сама піднялася з ліжка і відважно руку протягнула. По пущенню крові у близьких, була надія на видуження. Смерті не боялася і ще питала у сповідника, чому так що не тільки не боїться смерті, а й щиро і сердечно бажає її собі. І почувши у відповідь, що смерть є не бідою людською, а початком щастя, бо і святі люди, щоб побачити скоріше Бога, смерть охоче чекали і просили. 2 травня ввечері просила о ранішній святій месі. Молилася біля ліжка. Перед смертю, просила чоловіка свого і синів, які роз’їхалися на сейми, щоб приїхали. Отримавши відомість про стан матері, поприїжджали сини, кожного особисто вітала і благословляла з такою повагою, якби з іншого світу до них говорила. Особливо бажала їм Божої милості, щоб його гріхами не ображали, щоб людям злого не робили. Благословила і дочку свою єдину: ”Воля Божа, щоб лишити тебе сиротою, нехай Матір Божа буде тобі матір’ю. Щоб у своїх рішеннях була розумною, щоб слухала батька і старших”. Дякувала невістці своїй, старостині красноставській за милість, працю і неспання на протязі хвороби її, бажаючи їй всякої нагороди небесної. Не забула і онука свого Щесного благословити.

Кристина Потоцька з дому Любомирських. Регіональний музей у Красноставі, Польща.

На кінець благословила присутніх всіх і прислугу, просила у всіх пробачення. Потім попросила духовника щоб від її імені пішов до стайні, возовні, кухні і попросив у всіх пробачення. Всі почали плакати. На що воєводина сказала щоб змирилися з Божою волею, казала їм вийти з кімнати, щоб її не турбувати, бо час прийшов. Коли Фелікс Потоцький приїхав з Белза, зустріла його обнімаючи і притискаючи, дякувала за милість, вибачалась, якщо щось не так було на протязі 40 років їх сумісного життя. Казала, що ми завжди мирно жили, але я іноді була нестерпна. А коли чоловік так само почав просити пробачення, доручила йому виконання свого останнього заповіту. Заповідала дочці свою незакінчену фундацію у Красноставі. А так як було важко говорити вже, то тільки передала все на папері. Багато чого хотіла ще сказати, але не було вже сил. Сама пульс поміряла і попросила сповідника дати свічку Громовицю. Взяла запалену свічку і молитвами звернулася до Бога: ”О Боже! Кохаю тебе зі всієї сили і всією душею. Прагну з милості твоєї вмерти”. Останні її слова були:” …Ісус,Марія,Йосиф”. І посмішка її завмерла на устах з подякою, коли душа покинула бездиханне тіло. Якби заснула спокійно.

6 травня 1699 року о третій годині ночі померла Кристина Потоцька з дому Любомирських. Плакали усі рідні, друзі, слуги, піддані і навіть ті, хто ніколи її не бачив при житті. Плакали бідні і сироти своєї Добродійки. Навіть евреї оголосили триденний піст. Коли вістка про смерть розішлася, було стільки бажаючих попрощатися з нею, що прийшлося, якнайскорше у трумну покласти, на яку був привезений оксамит венецький, оббита срібними цвяхами. Але не сподобалася чоловікові. Щоб поховати дорогоцінне тіло, казав зробити срібну трумну, не шкодуючи гроші. Тіло було покладене на дорогу срібну тканину, спочатку у замку, а потім в костелі Бригідок. По різних містах воєвода замовляв меси, наповнюючи пожертвами монастирі, костели і шпиталі. Півроку тривало богослужіння і роздавали милостиню убогим з белзького і волинського воєводств, поки тіло з Сокаля не вивезли. З сокальського замку тіло повезли до костелу Бригідок. З’їхалося багато гостей, отці св. Францішка і інші з різних парафій. При останніх словах священника, тіло було винесено з кімнати і великою процесію, на спеціально приготовленому возі з плачем, повезли в костел тіло Добродійки. Там на катафалку поклали. Рано і ввечір відправляли молебен зі співом. Варта охороняла тіло від убогих, які для молитви і милостині стояли у дверях костелу.

Прийшов час відправляти тіло до Красноставу. Це відбулося 3 листопада. З’їхалося знову багато гостей до Сокаля з сіл і містечок, де по жалісному молебні, винесли тіло на віз, покритий оксамитом і процесією пішли до мурованої фігури за річкою Буг, наповнюючи повітря плачем. Де другою промовою у подальшу дорогу проводжав Кристину священник кристинопільський закону св. Францішка, нової фундації воєводи краківського. Попрощавшись з Сокалем, воєводина добру пам’ять у всіх про себе залишила. В дорозі тіло супроводжував ксьондз Францішек Завадський, декан катедральний Хелмський, настоятель сокальський і багато інших священників. При кожній ночівлі, біля померлої були виставлені під наметами вівтарі, десятки мес відправлено. Всюди по-панські, по-королівські проводжали воєводину, з яскравим світлом. Люди, які зустрічалися по дорозі дивилися на це з подивом. Воєвода не шкодуючи грошей, забезпечував зупинки для відпочинку, всім необхідним, був готовий на все для своєї коханої жінки. Навіть прийшлося відмовити його від деяких дорогих задумок. Духовенство з сіл і міст гостинно приймали, приєднувалися до процесії і проводжали жалібним дзвоном костельних дзвонів. Коли процесія наближалася до Красногоставу, зустрічав їх ксьондз Микола Визицький, з громадним духовенством і все місто вийшло на зустріч своєї Благодійниці. Було стільки багато світла від факелів, що ніч ніби перетворилася у день. Ідучи біля замку через міст, було стільки багато людей, що міст через річку Вепр ледь витримував натовп людей.

О 9 вечора зупинилися перед костелом Societatis Jezu, де отці цього згромадження понесли на своїх плечах воєводину до костелу і поклали на катафалк, накритий оксамитовою тканиною. Костел був ще недобудований, коли вона померла, то тільки фундамент закладався і за півроку виріс на 17 ліктів. Помираючи, вона знала добре, що мури на рівні з землею, але тільки там казала поховати. З божою допомогою і гарною погодою мури будувались досить швидко. Наступив похоронний день, листопад, 3 година дня, ксьондз Ростковський, проректор Хелмський, проводив поховання. На той час пішов сильний дощ і всі боялися, що під дахом без склепіння попсуються фарбовані полотна, але, на щастя, швидко перестав. Багато священників прибуло, і отці Августини, і церква міська.

Костел св. Франциска Ксаверія у Красноставі на поштівці поч. XX ст. Polona.pl.

Вівтар був увесь у світлі, на ньому був образ 15 ліктів висотою, десять шириною, на якому були намальовані святі, особливі покровителі воєводини: св. Пречиста Діва, св. Йосиф, св. Станіслав Костка, св. Ігнатій, св. Антоній Падевський, св. Казимір, св. Кристина і св.Варвара. А внизу того образу св. Францішек Ксаверій тримає костел Красноставський, з другої сторони св. Михаїл Архангел – Сокальський костел Бригідок, на честь того святого воєводиною збудований. Сам катафалк був оксамитом малиновим накритий, на якому стояла срібна трумна воєводини і її портрет. Коло катафалку стояли ліхтарі повні свічками і лампами. Над трумною висіла люстра з срібними лампами. Крім сенаторів і чиновників королівських, духовників, було три гетьмана рицарського стану, отці бернардини з Сокаля, Львова, Любліна, Кристинополя. На другий день поховання отці Societatis оточили катафалк у два ряди і відправили свою месу. А потім вони понесли трумну з тілом до крипти. Після цього гості були запрошені до замку, а законниці до іншого будинку, де були причастовані. Убогим на ринку роздали милостиню. Роздавали вино, мед , пиво, м’ясо, не жаліючи.

Так була похована Кристина Потоцька. Вона лишила світлу пам’ять про себе. Як пише духовний наставник :”Якби та солодка пам’ять безгрішного життя довше тривала і до нащадних віків дійшла і цей побожний приклад взяли як взірець християнського життя”. Мрія його збулася, рукопис якому більше 300 років зберігся і ми можемо довідатися про особисте життя воєводини краківської. У костелі св. Францішка у Красноставі досих пір звучать молитви на її честь і зберігаються у крипті її останки. Цей літопис дозволяє заповнити білу пляму про життя Кристини, але разом з тим додає ще більше питань.

На фото вгорі: комплекс костелу єзуїтів (тепер костел святого Франциска Ксаверія) у Красноставі (Польща) – ймовірне місце поховання Кристини Потоцької-Любомирської. Сучасний стан.

Підготувала: Олена Британ.

Джерела: “Kilka rys na portrecie sławnego rokoszanina. Rzecz o najnowszej biografii Jerzego Sebastiana Lubomirskiego”, Zbigniew Anusik; “Życie Krystyny Potockiej”, Starzyński Wojciech, Polska 1695-1705; Polona.pl; Internetowy Polski Slownik Biograficzny; Хроніка Кристинополя; Wikipedia.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!

Залишити відповідь