Європейські мандри гобеленів із кристинопільського палацу

У березні 1775 року ключник кристинопільського маєтку на ім’я Стефан Мерановський та двоє його помічників склали докладний реєстр майна кристинопільського палацу [1], не оминувши жоден стілець, лампу чи вазу у кожній із 52-ох кімнат. Потому вони полічили всі пляшки у пивницях (якщо кому цікаво, то їх було аж 1652!) та описали весь непотрібний мотлох, складений на горищі.

Скарби на палацовому горищі

Хоча який там мотлох! Навіть палацове горище було вмістилищем цінних речей, та ще й доволі містким. Зокрема, на палацовому горищі знайшлося місце для 13-ти килимів, 3-х ліжок, 14-ти диванів, близько 100-та крісел, 8-ми столиків, 3-х шаф, понад 20-ти дзеркал та понад 100-та ікон і картин, а також величезної кількості китайської та майсенської порцеляни, нумізматичної колекції, мармурових плит, численних кошиків, скринь, сувоїв тканин, покривал та гобеленів, п’ять з яких, «з історією Александра», раніше оздоблювали велику залу.

Фрагмент інвентарного опису горища кристинопільського палацу, 1775 рік.

У рік складання реєстру цю «велику залу із п’ятьма вікнами» вже оздоблювали розписи al fresco (ймовірно, авторства Строїнського), тож непотрібні гобелени опинилися на горищі. Натомість  більярдна, розташована праворуч від великої зали, була «цілком оббита  гобеленами з Троянською війною» [1]. Нині ми можемо лише здогадуватися, чи не йшлося бува про гобелени з тієї самої серії (можливо, інвентаризатор не надто добре знався на античній історії?). Утім, вірогідно, це була цілком інша серія, походження та історія якої доволі туманні. Натомість історію принаймні частини кристинопільських гобеленів «із історією Александра» ми можемо простежити від ткацького верстату в французькому містечку Обюссон, і навіть раніше – від ескізу.

Фрагмент реєстру майна кристинопільського палацу з описом більярдної.

Не те щоб зовсім короткий екскурс в історію Александра Великого та королівських мануфактур у Франції

В історії, мабуть, немає постаті, яка б надихала правителів усього світу більше, ніж Александр Великий (більше знаний на пострадянських просторах, як Александр Македонський).  А що ars longa не завжди служить лише музам, а й інколи прислуговується можновладцям, не дивно, що vita brevis цього царя з IV ст. до н. е.  було і є однією з найпопулярніших тем у мистецтві. Французький король Людовик XIV, також відомий як «Король-Сонце», винятком не був: саме за його часів класицизм покохався з бароко, а мода на античні сюжети, притаманна le style Louis Quatorze, стрімко поширилася Європою разом із пишними перуками та жорсткими корсетами.

Чималою мірою до розповсюдження «стилю Людовика XIV» доклався французький митець Шарль Лебрен. Серія з п’яти олійних картин «Історія Александра Великого» (1660-1668) забезпечила йому статус першого королівського художника та прибуткову посаду директора королівської мануфактури гобеленів. Відтак Лебрен прославився ще й як автор ескізів для гобеленів, найпопулярнішими з яких стали ткані картини, що відтворювали сюжети знаменитої живописної серії: битви під Арбелою та на річці Гранік, родина перського царя Дарія перед Александром, перемога армії індійського царя Пора і, звісно ж, тріумфальний в’їзд Александра Великого до Вавилону.

Трімфальний в’їзд Александра Великого до Вавилону. Гобелен за оригінальним ескізом Шарля Лебрена, Лувр.

Паризька мануфактура була перевантажена замовленнями на меблі та гобелени для оздоблення інтер’єрів численних замків, що їх завзято перебудовував Людовик XIV. Тож королівському міністру Жану-Батисту Кольберу спала на думку блискуча ідея розширити виробництво, продукуючи предмети розкоші на експорт. Відтак Кольбер вислав до провінційних мануфактур столичних інструкторів, які мали підняти технічний рівень продукції, і надав закладам статус «королівських» – заради престижу. І хоч вироби провінційних закладів поступалися якістю паризьким зразкам, за кордоном вони користувалися неабиякою популярністю. Ба більше, навіть у XVIII столітті, коли у самій Франції мода на героїчні сюжети згасла, поступившись легковажним міфологічним сюжетам із легким еротичним флером, репліки гобеленів, що возвеличували блискучі перемоги Александра Великого, надалі «штампували» на експорт. Одна з таких «королівських мануфактур» розташовувалася у містечку Обюссон. Тамтешні художники, які створювали картони для гобеленів, поділили кожну зі сцен «александрійських» картин Лебрена на епізоди, відтак повстала серія гобеленів, яка складалася з 11 полотен [2].

Себастьян Леклерк. Кольбер в оточенні придворних розглядає  гобелени за ескізами Лебрена, що представляють історію Александра Великого, 1665 рік.
Шарль Лебрен. Родина царя Дарія перед Олександром Великим.

В європейських музеях донині зберігаються розмаїті варіації цієї серії. А що продукували їх багато, оригінальні гобелени «олександрійської» серії з королівської мануфактури в Обюссоні можна і нині придбати  на антикварних аукціонах, де їхня вартість коливається від 4 до 25 тисяч євро. А якщо розкіш вам не по кишені, найближче цими гобеленами можна помилуватися  неподалік Кракова, в замку Пєскова Скала, купивши квиток за 24 польських злотих, а по вівторках – безкоштовно [3]. І це найцікавіші для нас зразки французької фабрики розкоші на експорт, бо це саме ті гобелени, що раніше оздоблювали стіни кристинопільського палацу. До речі, ліжко в музейній залі з гобеленами також колись стояло тут і належало славнозвісній Анні Потоцькій.

Експозиція в замку-музеї Пєскова Скала (Pieskowa Skała). Гобелени та ліжко Анни Потоцької з Кристинополя.

Гобелени на стінах кристинопільського палацу

Згідно з сімейними переказами Потоцьких, гобеленів зі сценами переможних моментів життя Александра Великого, в Кристинополі було не одинадцять, як в інших подібних серіях, а дванадцять [2]. Францішек Салезій Потоцький замовив їх для свого новозбудованого палацу у Кристинополі, ймовірно, десь між травнем 1755 року та серпнем 1757 року [4]. Гобелени були виткані, вочевидь, під розміри стін, тому що центральна і найбільша за розміром (677 х 275 см)  композиція «Трімфальний в’їзд Олександра Великого до Вавилону»  є надмірно витягнута, що, ніде правди діти, пішло композиції на шкоду. Автор картону заповнив «зайву» площу архітектурними елементами, через що здається, що македонський цар в’їхав до своєї майбутньої столиці не урочисто, на чолі величезного війська, а в супроводі кількох  осіб. Це припущення підтверджує й те, що два відомих гобелени, що відтворюють момент зустрічі Александра з підкореним та пораненим індійським царем Пором та «Битва під Арбелою» мають подібні розміри (219 х 280 см та 263 х 283 см відповідно),  так само як наступна пара: нині втрачений, проте описаний у 20-х роках ХХ століття гобелен «Родина Дарія перед Александром» та «Битва на річці Гранік»  (375 х 280 см та 314 х 290 см відповідно).

Трімфальний вїзд Александра Македонського до Вавилону.

Те, що згадані гобелени виготовлені саме для кристинопільских магнатів Франішека  Салезія та Анни Потоцьких, свідчить однаковий, «бідненький» орнаментальний бордюр з хвилястого стебла аканта, що відрізняє кристинопільські аналоги від інших обюссонських аналогів цієї серії, а головно –  сполучені герби Потоцьких «Пилява» в центрі верхніх бордюрів під короною та символічні зображення польського ордену Білого Орла (1750) та російського ордену Святого апостолу Андрія Первозванного, отриманих Потоцьким.

Битва під Арбелою.

Щодо останньої нагороди, слід зауважити цікавий факт. Як не дивно, в російських переліках кавалерів цього російського ордену годі знайти  Францішека Салезія Потоцького. В каталозі до вистави художника Марчелло Баччереллі, що відбувалася в 2018 році у Варшаві, в описі експонованого портрету кристинопільського магната (щоправда, без посилань на джерела) подають як дату отримання ордену Святого апостола Андрія Первозванного 1736 рік [5]. Натомість автори авторитетного «Польського біографічного словника», видання Польської академії наук, не подають точної дати, обмежуючись припущенням: «8.3. [1768 р.  Францішек Салезій Потоцький] був рекомендований королю Репніним як один із найвіданніших імператору (можливо, власне тоді отримав орден Святого Андрія?)» [6]. Невизначена дата отримання російського ордену, ця ще одна маленька загадка для дослідників, безпосередньо стосується історії кристинопільських гобеленів, бо дата отримання зображеного на них російського ордену дозволить точніше визначити дату замовлення.

Битва на річці Гранік.

Але повернімося до полотен, тканих шерстю та шовком. Як я вже згадувала, відмінності між паризькими виробами для «Короля-Сонця» та обюссонськими репліками на замовлення Потоцьких впадають у вічі. На жаль, останні відчутно програють в пишноті, бо, ніде правди діти, «галицький Версаль» таки поступався палацам французьких королів і розмірами, і пишнотою. Та й сам Францішек Салезій Потоцький не зумів втілити в життя амбітну мрію стати королем Речі Посполитої, бо росіяни, на підтримку яких він покладався, зрадили його, підтримавши іншого кандидата на польський трон.

Після смерті кристинопільського магната та його дружини, величезний спадок цієї пари розділили між собою їхні четверо нащадків. Імовірно, згадану вище інвентаризацію палацового майна, власне, й проводили перед поділом спадку. У травні 1776 року єдиний син померлих магнатів, Станіслав Щенсний Потоцький, зустрівся в Кристинополі з сестрами, щоб вирішити фінансові справи. За тогочасним звичаєм, він отримав ¾ майна, а решту поділили між собою три сестри Станіслава [7].  Утім, кожній з них припало по мільйону злотих. Ну, звісно, кожен із цієї четвірки взяв на згадку про батьків милі коштовні дрібнички. Як-от «олександрійська серія» обюссонських гобеленів, вивезена Станіславом Щенсним Потоцьким до Тульчина.

У тісному сімейному колі: слідкуйте за руками

У двох шлюбах Станіслава Щенсного Потоцького (із Юзефою Мнішех та Софією Вітт) вижило шістнадцятеро з двадцяти дітей. Утім, з одинадцяти дітей від першої дружини своїми вважав лише трьох, а Болеслав, народжений «прекрасною гречанкою» Софією 29 березня 1805 року, за якихось два тижні після смерті Станіслава, насправді доводився йому не сином, а внуком (Софія зраджувала чоловікові з його сином від першого шлюбу). Отож зрозуміло, що ці дорослі діти мали вдосталь причин для чвар, бо ділити їм було що: 16 міст і містечок, 429 сіл та понад 130 тисяч ревізорських душ щороку приносили 2 млн злотих річного доходу [9]. 

Кристинопільські гобелени, про які йде мова поділили так: по три з них отримали Ярослав, Мечислав, Ольга та Софія (принаймні так стверджувала Марія Малґожата Радзивілл-Потоцька, дружина Францішка Салезія Потоцького, правнука Ярослава) [2].  Доля гобеленів, що дісталися донькам Станіслава Щенсного (обидві вийшли заміж за росіян) – невідома. Гобелени Ярослава успадкував його правнук Францішек Салезій Потоцький, останній власник родинного маєтку в Печері (Тульчинський район Вінницької області). Печерський палац був справжньою скарбницею Потоцьких. Почитати про його історію можна тут.

До речі, на стінах цього палацу висіли не лише обюссонські, але й фламандські, значно цінніші та давніші гобелени з серії «Троянська війна». Вірогідно, це саме ті, що згадані в інвентарному описі кристинопільського палацу 1775 року.

Після лютневих подій 1917 року Францішек Салезій Потоцький, голова «Польського товариства охорони пам’ятників старовини на Русі», активно взявся за вивезення найцінніших польських історичних цінностей до Польщі. Родинну колекцію Потоцьких з Печери евакуювали до Кракова. Усі три гобелени з Кристинополя щасливо «дожили» до наших днів і експонуються в Пєсковій Скалі. А тепер про наступну трійку гобеленів, успадкованих Мечиславом Потоцьким. Другий син Станіслава Щенсного Потоцького та Софії Вітт, був ще тим скандалістом: спочатку звинуватив матір у марнотратстві та відібрав у неї маєток в Тульчині (а вона позбавила його спадщини, заявивши, що народила його не від Станіслава Щенсного, а від італійського ґвалтівника), був звинувачуваний у підпалі  архіву в Брацлаві, де містився якийсь компромат на нього, ба навіть замовленнях вбивства слідчих та судового повіреного та викраденні чужої дружини, за що його намагались засудити. Після смерті російського царя Ніколая І, отримав закордонний паспорт та виїхав до Франції. Туди ж вивіз величезну колекцію цінних предметів, серед яких були й обюссонські гобелени. У Франції Мечислав Потоцький збагатів завдяки вдалим фінансовим операціям, відтак його єдиний син Міколай Щенсний успадкував купу грошей і чудовий палац у Парижі, який нині належить Торгово-промисловій палаті. Міколай розбудував споруду й зробив її ще розкішнішою. Вона й досі така (помилуватися інтер’єрами можна тут).

Родина царя Дарія перед Александром Македонським. Фото втраченого гобелену з колекції Альфреда Потоцького, бл.1923.

Після смерті Міколая Потоцького у 1921 році два «олександрійських гобелени», а саме «Родину царя Дарія перед Александром» та «Битву на річці Гранік», разом із величезною кількістю інших цінних предметів, серед яких були картини Гої, Лампі, Канови, Шеффера, книжки з Тульчинської бібліотеки, карети і навіть санки славнозвісної французької королеви Марії Антуанетти,  успадкував Альфред Потоцький, 2-ий ординат сімейного маєтку Потоцьких  у Ланьцуті – доволі контраверсійна особистість. Подейкують, що третій гобелен зі спадку Мечислава Потоцького згорів в пожежі в паризькому палаці близько 1914 року. Гобелен «Битва на річці Гранік» нині експонується в замку-музеї Пєскова Скала, разом із трьома гобеленами, вивезеними Францішеком Салезієм Потоцьким з Печери. Натомість долю  «Родини царя Дарія» наразі відстежити не вдалося.

Під час Другої світової Альфред Потоцький відмовив у співпраці підпільній польській Армії Крайовій та підтримував дружні стосунки з німецькою окупаційною владою. Однак безпринципним покидьком аж ніяк не був. Існує багато спогадів про те, як граф рятував польську громаду Ланьцута та околиць від примусових робіт, забезпечуючи роботою на власних фіктивних підприємствах, звільнив із концентраційного табору близько 60 осіб, допомагав грошима та їжею місцевим євреям та навіть організував підпільну друкарню на горищі палацу. У 1944 році, коли німецька армія почала відступати, а російська ось-ось мала увійти на Підкарпаття, Альфредові Потоцькому вдалося врятувати родинну колекцію та отримати в німців дозвіл на її евакуацію. Ба більше, німецькі солдати навіть допомагали графові пакувати його родинні скарби. Коли цінне майно склали в скрині, з’ясувалося, що їх аж 700 [10]. Скрині зі колекцією родини Потоцьких спочатку помандрували до Відня, а потім до Швейцарії, Франції, Бразилії, й осіли… в Перу. Після смерті Альфреда Потоцького колекцією опікувалася його дружина Ізабелла. Згодом ці речі дісталися графському племіннику Станіславу, який мешкав в столиці Перу Лімі. Той позичив велику суму грошей у своєї приятельки-італійки, пані Х., і віддав колекцію під заставу.

На жаль, Станіслав Потоцький помер, не встигнувши сплатити боргу, відтак чимала частина скарбів Потоцьких від 90-х років ХХ століття припадала порохом у коморі та на горищі її будинку в Лімі, аж поки їх не викупив Мацей Радзивілл, останній президент знаменитої «Фундації князів Чарторийських», голова власної “Фундації Три Тромби”, яка опікується культурною спадщиною. У серпні 2019 року до Польщі повернулися 20 портретів із родинної колекції Потоцьких. Куди і в який момент всесвітніх подорожей скринь Альфреда Потоцького подівся гобелен із кристинопільського палацу, невідомо. Можливо, він оздоблює одну зі стін римського помешкання пані Х, або, як інші речі зі спадку Потоцьких, незабаром вирине на якомусь європейському чи американському аукціоні антикваріату.

Автор: Олена Замойська.

Авторка дякує кандидатці історичних наук п. Оксані Лобко за надані скани книжки Паґачевського «Гобелени французькі з історією Александра Великого в Польщі», які підштовхнули до написання цієї статті.

Використані джерела:

  1. ЦДІАУК, ф. 49, оп.2, сп. 468.

2. J. Pagaczewski. Gobeliny francuskie z historią Aleksandra Wielkiego znajdujące się w Polsce. Kraków, 1926.

3. https://pieskowaskala.eu

4. D. Nestorow. Nowe wiadomości dotyczące wyposażenia wnętrz pałacu w Krystynopolu w świetle nieznanego inwentarza z roku 1775. Modus. Prace z historii sztuki 14:139-156.

5. Цим джерелом поділилася кандидатка історичних наук, фахівчиня з іконографії, колекцій та історії родини Потоцьких п.Оксана Лобко.

6. https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/franciszek-salezy-potocki-h-pilawa-1700-1772-wojewoda-kijowski.

7. ЛННБ ім. В.Стефаника НАН України, ф.3, МВ-802.

8. О. Лобко.  Еволюція маєткового комплексу графів Потоцьких (герб Пилява) у Правобережній Україні 1830-1917 рр.// Дух і літера № 20.

9. https://histmag.org/Polskie-skarby-pod-Andami-22603.

Ми у Instagram
Позначки: