Втрачений портрет Пелагеї Потоцької. Уточнення біографій її родичів

Молода Пелагея-Терезія Мнішех із Потоцьких відійшла у вічність на 18 році життя 17 жовтня 1772 року в Вишнівецькому палаці (смт. Вишнівець Кременецького району Тернопільської області). Про її життя ми знаємо небагато. Відомо, що народилась вона ймовірно в батьківському Кристинопільському палаці десь чи у 1753 чи 1754 році. Була молодшою дочкою в родині тодішнього власника Кристинопільського маєтку Францішка-Салезія та його дружини Анни Потоцької з Потоцьких.

На численних генеалогічних сайтах подається, що вона була передостанньою дитиною в родині, однак співставлення дат її життя та порівняння із датами народження попередньої дитини Потоцьких: брата Станіслава-Щенсного (18 лютого 1751 року) показує, що саме вона була останньою дитиною в родині Потоцьких. 

Пелагея-Терезія отримала домашню освіту разом із старшими сестрами, зростала в суворих звичаях, благочесті, побожності та повазі, мала добре домашнє виховання – це було головним завданням, найвищою ціллю її матері Анни Потоцької, цьому вона присвячувала щоденно багато сил та свого часу. Гарна освіта та чудове виховання дівчат в тогочасному шляхетському суспільстві було чи не головною ознакою поважності магнатської родини. Окрім того, на Кристинопільському дворі було чимало людей, які додатково займались навчанням чотирьох дочок в родині Потоцького: вчителів, гувернерів та гувернанток та священика. Окрім того, при магнатському дворі проживали і незаможні шляхтянки, які отримували освіту та зростали разом із дочками та сином Потоцьких.

У статті ми використовуємо написання родинного прізвища Wandalin-Mniszech як Мнішех (родина Мнішехів). В українській мові протягом багатьох років було усталене помилкове написання цього прізвища через кінцеву літеру К: Мнішек (польською – кульбабка), що було запозичене з російської мови. В українській транслітерації сучасного правопису використовують написання цього прізвища як Мнішех (польською – монах, чернець).

1771 рік у родині воєводи київського Францішка-Салезія Потоцького та його дружини Анни був багатий на весілля: 8 січня 1771 року відбувся шлюб Антоніни-Аделаїди Потоцької з князем Францішком-Ксаверієм Любомирським, а вже 10 лютого 1771 року [1] в Кристинопільському Бернардинському костелі Святого Духа молодша дочка Пелагея-Терезія Потоцька взяла шлюб зі старшим від себе графом Міхалом-Єжи Мнішехом. До погодження цього шлюбу до родини Потоцьких звертались із розмовами про видання Пелагеї заміж за Юзефа-Салезія Оссолінського, сина воєводи, однак цьому шлюбу завадила Амалія Мнішех, яка умовила родину Францішка-Салезія Потоцького на шлюб їхньої дочки із Міхалом-Єжи Мнішехом [2]. 

Точний опис весіль двох дочок Потоцького від 1771 року не дійшов до нас, але відомо, що на одруженні в 1760-му році дочки Маріанни з Алоїзієм фон Брюлєм замовив пишне святкування з феєрверками. Спеціаліста з піротехніки викликали з Варшави, а для Кристинополя це було розкішним та незабутнім дійством.

Міхал-Єжи Мнішех (Michał Jerzy MNISZECH, 1748-1806) був наймолодшим із 3-х дорослих синів Яна-Кароля Мнішеха та його дружини Катажини з Замойських. Народився майбутній чоловік Пелагеї-Терезії в 1748 році (багато польських генеалогічних видань подають дату народження 1742 рік) в селі Дев’ятир (пол. Dziewięcierz) у Жовківському районі Львівської області. В 1763 році отримав у спадок Яворівське староство. Після повернення додому з навчання [3] (від 1762 року мав трирічні додаткові студії у Швейцарії), з 1765 року поїхав у т.з. Grand Tour – «чудова подорож за знаннями та досвідом», а від 1768 року замешкав у Вишнівці, родинному маєтку. 

Після своєї матері у 1771 році отримав у спадок маєток Демблін, що зараз у Польщі. Близько 1780 р. палац у Дембліні було перебудовано. Форми у стилі саксонського рококо, запровадженому за часів попереднього власника Юзефа-Вандаліна Мнішеха, новим господарем були змінені на класицистичні рішення. Зазначимо, що певними архітектурними характеристиками палац в Дембліні схожий на Тульчинську резиденцію Станіслава-Щенсного Потоцького брата Пелагеї-Терези Потоцької – на «подільський Версаль».

Щасливе подружнє життя мало би принести в молоду родину дитину, а з нею щастя та спокій. В жовтні 1772 року відбулись пологи, і у Пелагеї та Міхала-Єжи народилось немовля. Але за дуже короткий час, внаслідок, певно, запалення при пологах, молода Пелагея раптово помирає. Ще за короткий час помер і хлопчик, що народився в неї. Пелагея так і не дізналась, що практично за тиждень за нею відійде в інші світи її батько київський воєвода Францішек-Салезій Потоцький (помер 22 жовтня 1772 року [4]). Додамо, що на початку того ж 1772 року померла Анна Потоцька, мати Пелагеї. Вгорьований чоловік ховає свою дорогу дружину та маленького сина у одному гробовці на території монастиря кармелітів босих в Вишнівці в криптах костелу Святого Архангела Михаїла в каплиці фундаторів на честь св. Текли [5]. Мнішехи, як і попередні власники Вишнівецькі, мали свої могили в криптах цього костелу. Кармеліти були їхніми опікунами до 1832 року, коли цей орден було розпущено. В 1863 році храм було підпалено. Вцілілий обгорілий об’єкт без даху та перекриттів був переданий різним грабіжникам, які знищили могили Вишнівецьких та Мнішехів – їхні тіла викинули з трун і осквернили, кістки багато років пролежали у підвалі. Лише за наступного власника маршалка шляхти Волинської губернії, генерала Павла Олександровича Демидова відбулось урочисте повторне перепоховання в костелі залишків Вишнівецьких та Мнішехів.

Після поховання дружини Міхал-Єжи Мнішех виїжджає з Вишнівця до Варшави. Хроністи згадують, що перший час він був у глибокому горі та сумі за втраченою родиною. Зайнявся у Варшаві науковою та культурною діяльністю, в 1775 році за його безпосередньої участі була публічно оголошена думка про перший проект створення музейного закладу в Польщі «Musaeum Polonicum» [6], закладу, який не лише мав би зберігати історичні пам’ятки, але й стати елементом цілісної системи науки та освіти із долученням до цього процесу учених [7]. Ідеї Міхала-Єжи Мнішеха – це широко представлені ідеї епохи Просвітництва, програмно прийнятого напрямку в колі варшавської інтелектуальної та наукової еліти, до якої він теж входив. 

19-го лютого 1781 року у Варшаві Міхал-Єжи Мнішех вдруге одружився на племінниці короля, своїй кузинці: Уршулі-Марії із Замойських, у першому своєму шлюбі вона була Вінцентова Потоцька. Вінценти Потоцький – колекціонер, політичний діяч, власник Немирова, Бродів та інших земель. Доповнимо, що у другому шлюбі у Мнішехів народилось кілька дітей, деякі з них померли маленькими. Чи не найбільше смертей малолітніх дітей серед Мнішехів було саме в родині маршалка коронного Міхала-Єжи. Автори біографій родин згадують про трьох дітей цієї пари (Кароль-Філіп, Ельжбета та Пауліна-Констанція). Але відповідно до метрик в родині було ще четверо дітей, які померли чи немовлятами чи у малому віці. Перша дочка Людвіка (жила 4 місяці, померла 30.03.1782, похована у Варшаві в катакомбах костелу Св.Хреста), Міхал-Ян, мав сім місяців (помер 21.07.1785, його поховано під олтарем костелу Св.Олексія), в той же рік померла дворічна дочка Зофія (померла 25.08.1785), а в наступному році – двотижнева Марія-Пелагея (померла 12.05.1786) [8].

Зазначимо, що після смерті Міхал-Єжи Мнішех та його друга дружина Уршуля-Марія із Замойських були поховані у каплиці Святої Текли в Вишнівці поруч із його першою дружиною Пелагеєю-Терезією. Помер Міхал-Єжи Мнішех 2 березня 1806 року у Вишнівці, був похований за десять днів у місцевому фарному костелі, прощальну промову під час похорону виголосив Алоїзій Осінський [9]. 

Доповнимо, що у костелі святого Яна з Дуклі, що знаходиться на території Бернардинського монастиря (зараз санктуарій святого Іоанна з Дуклі) в м. Дукля Підкарпатського воєводства, Польща, збережені епітафійні таблиці, встановлені на пам’ять про Єжи-Августа Вандаліна Мнішеха, Анну та Францішека-Салезія Потоцьких, Пелагею Мнішех із Потоцьких, Марію-Амелію Мнішех із Брюлів та інших членів родини. Мармурові плити виконані з чорного Денбніцького мармуру. На чорній мармуровій плиті Пелагеї-Терезії міститься наступний надпис польською: D.O.M. [Deo, optimo, maximo] / Pelagia / z Potockich / Mniszchowa / Po szczęśliwym roz / [roz]wiazaniu zostawiła / potomka. Umarła / swego wieku R: 18 d. 17 / Paździer[nika]: w Wiśniowcu / Roku 1772. Prosi o / Zdrowa S. Maria /. В перекладі: «Богу, найкращому та найвеличнішому. Пелегея з Потоцьких Мнішехова по вдалих пологах залишила нащадка. Померла у віці 18 років 17-го жовтня в Вишнівці в 1772 році. Просимо о молитвах, Радуйся, Маріє». Нагорі її епітафії вибиті два герби – Потоцьких Пилява та власний герб Мнішехів, а нижче поданий сам надпис [10].

Який вигляд мала молода Потоцька-Мнішховна? На це питання ми знайшли відповідь, на сьогодні відомі її два зображення, але оригінал ймовірно втрачено.

Перше зображення, певно більше фантазійне, де Пелагея представлена з усією родиною: братом, сестрами та батьками. Зображення-мідьорит (гравюра) під назвою «Фігура Ісуса Христа з Тринітарної церкви в Браїлові, на яку поклоняється св. Ян Непомуцен, св. Текла і Францішек-Салезій Потоцький з родиною» авторства німецького гравера Франца Хайссіга (Franz Carl Heissig) (Національна бібліотека Польщі, G.2915, розміри 41,5 x 32 см.). Останньою серед родини Потоцьких, що моляться, зображено молоду Пелагею. Браїлів – Вінницька область, колишня маєтність родини Потоцьких. В 1740 р. Францішек-Салезій Потоцький розпочав тут будувати Троїцький монастир та величавий костел, а завершено будівництво було вже за його сина Станіслава-Щенсного Потоцького.

Автором другого зображення є художник Юзеф Шемьот  (пол. Józef Szemioth). Біографічної інформації про Юзефа Шемьота випускника Петербурзької художньої Академії десь у 20-х чи 30-х рр. ХІХ ст., дуже мало. Відомо, що в кінці 1840-х років він викладав техніку малювання братам Єжі та Анджею Мнішехам у Вишнівці. Анджей Мнішех, син Кароля став відомим художником, був одружений з Анною з родини Потоцьких (принагідно зазначимо, що її чудовий парадний портрет невідомого художника, чи не авторства чоловіка(?), представлено у Національному музеї імені Андрія Шептицького у Львові). У спадок від батьків братам дістався родинний маєток Вишнівець, із неймовірною колекцією картин та колекцій родин-пращурів. Певно, що за дорученням чи обох братів, чи когось одного з них, учитель малювання та живопису Юзеф Шемьот зробив копії усіх портретів родини Мнішехів, залишилась така собі іконографія родини. Відомі 55 зображень представників та представниць родини, що намальовані за допомогою олівця та чорнильного пензлика. Ці рисунки вміщені в папку «Родина Марини Мнішех» і входять до фондів Національної бібліотеки Польщі в Варшаві (інвентарні номери R. 3428-3484). Кожен портрет має профільоване паспарту, знизу під зображенням подано родинний герб особи. Під рамкою є невеличка біографічна довідка про людину, яка зображена. 

Для основи графічного малюнка Пелагеї Потоцької авторства Юзефа Шемьота слугував оригінальний портрет авторства Луї Марто, який до 1854 року знаходився у Вишнівецькому палаці. В цьому році Анджей Мнішех продає свою Вишнівецьку маєтність та назавжди виїжджає до Парижа, забравши з собою цінну сімейну колекцію мистецтва, бібліотеку й архів. У Парижі відкрив власну живописну майстерню, займався і колекціонерством, його колекція нараховувала біля 500 творів мистецтва. Після смерті в 1901 році його єдиного сина Леона від Анни Потоцької частина колекції була продана на першому аукціоні, який відбувався в 1902 році [11]. А вже у 1910 році після смерті другої дружини Анджея Мнішеха Ізабелли Мар’є де Лагатенері її спадкоємцями було проведено наступні кілька аукціонів, де усі твори мистецтва, які перейшли їй у спадок після смерті чоловіка Анджея в 1905 році були розпродані. Колекція Мнішехів з Вишнівця та Парижу була розпродана в наступні роки, зазначимо, що продажів було кілька: Galerie Georges Petit 9-11 IV 1902 р.; Hôtel Drouot 24-28 IV 1902 р.; Hôtel Drouot 9-10 V 1910 р. та Hôtel Drouot 28 II 1912 р. Нас цікавить третій аукціон від 1910 року, бо на ньому було продано чимало портретів родини Потоцьких, і у тому числі оригінальне зображення Пелагеї Мнішех авторства Луї Марто (фр. Louis-François Marteau, пол. Ludwik Marteau), з якого Юзефом Шемьотом було створено копію у Вишнівці. 

Зупинимось ще коротко на біографії Анджея Мнішеха та родинних зв’язках із Пелагеєю Потоцькою. Анджей Мнішех приходився далеким родичем Пелагеї: Міхал-Єжи Мнішех був дідом Анджея, а по рідній сестрі Пелагеї – Антоніні Аделаїді він був пра-правнуком Францішка Салезія та Анни Потоцької, батьків Пелагеї. 

Колекцію Анджея Мнішеха упродовж багатьох років досліджував польський професор Томаш де Россет. На цю тему він видав книгу «Колекція Анджея Мнішеха» [12]. Зі списку картин, які наводить професор Россет, відомо, що були продані наступні зображення Потоцьких (порядковий номер подано за інвентарем палацу Анджея Мнішеха в Парижі станом на 1885 рік):

№ 188 Йоганн Баптист Лампі старший. Портрет Юзефи з Мнішехів Потоцької. Акварель (овал) 24/18 см., походить з Вишнівця. Колекція замку Монтрезор, куди була подарована вдовою Анджея Мнішеха. Власність нащадків Анни Потоцької, наразі акварель зберігається у Кракові. 

№ 230 Луї Марто. Портрет Пелагеї з Потоцьких Мнішех. Пастель 56/40 см., походить з Вишнівця. Продана на аукціоні в 1910 році [13]. Т. Россет помилково зазначає в дослідженні, що портрет купив Ксаверій Браницький з Монтрезору, але в оригінальному каталозі від 1910 року, що зберігається у фондах Державної бібліотеки у Франції [14] поруч із позначкою про картину записано лише її вартість, на відміну від інших, де стоїть як вартість твору, так і вписаний покупець. На сьогодні не вдалось з’ясувати хто саме був покупцем портрету Пелагеї, і чи він зберігся до наших днів.

Зупинимось на описі портрету молодої Пелагеї Потоцької, який збережено в каталозі аукціону від 1910 року: «Портрет графині Пелагеї Потоцької, автор Луї Марто. Портрет вид спереду, стебло незабудок у напудреному волоссі, перли в вухах, дама носить низький блакитний ліф, обшитий мереживом» [15]. 

На портреті бачимо молоду даму з високою зачіскою та припудреним волоссям, в якому видно квітковий букет. На ній вишукана кольорова сукня з мереживними вставками на ліфі, мереживні вставки і на рукавах сукні, яка глибоко декольтована, певно із шитвом, по моді того часу.  Світла мереживна пов’язка (нашийник) на шиї з плоским бантом.  Дорогі прикраси у вухах із натуральних перл. Це типовий парадний портрет: ошатне придворне плаття, поза для позування, мереживо, коштовності виглядають «як живі».

№ 234 Луї Марто. Портрет Ігнація Потоцького. Пастель 34/28 см., походить з колекції Станіслава Августа Понятовського. 

№ 237 Луї Марто. Портрет Францішкової Потоцької – Анни з Потоцьких Потоцької. Пастель (за інвентарем розміри невідомі), походить з Вишнівця. Під час аукціону 1910 року зазначені розміри 56/42. Портрет Анни Потоцької був куплений представником родини Потоцьких. Інформація про збереження невідома.

№ 238 Луї Марто. Портрет Францішка-Салезія Потоцького. Пастель 55/41, на звороті наліпки з описом портретованого, походить з Вишнівця. Родиною Леона Потоцького після його смерті подарований Роману Потоцькому з Ланьцута. Колекція Національного музею в Варшаві, інв. 156829 в музеї від 1956 року. Подібне зображення, але виконане в олійній техніці на полотні вважають портретом не Францішка-Салезія, а Станіслава Потоцького, воєводи Познанського, тестя Францішка-Салезія, батька його дружини Анни з Потоцьких. Подібне олійне зображення зберігається в двох приватних колекціях в Польщі та пастельний портрет в Національному музеї у Варшаві – усі картини із різними провенансами (доповнення від автора). 

№ 239 Луї Марто. Портрет Станіслава Щенсного Потоцького. Пастель 50/40, на звороті наліпки з описом портретованого, походить з Вишнівця. Родиною Леона Потоцького після його смерті подарований Роману Потоцькому з Ланьцута. Колекція Національного музею в Варшаві, інв. 156828 в музеї від 1956 року.

№ 240 Луї Марто. Портрет Зофії Віттової-Потоцької. Пастель (овал) 60/48, походить з колекції Станіслава Августа Понятовського. Продана на аукціоні в 1910 році (Vente, 1910 № 5). Портрет Зофії Потоцької було куплено представником родини Потоцьких. Станом на 2022 рік: зберігається у приватній колекції в Польщі. 

№ 403 Елізабет Віже-Лебрен. Портрет молодої дами: Анна з Сапєг Северинова Потоцька. Полотно 35/42 см. Проданий на аукціоні в 1910 році. Наступний власник: Кароль Лянцкоронський, від 1970-го року приватна колекція в Парижі.

Продано на аукціоні в 1902 році № 301 мініатюра (овал) Леонова Потоцька, уроджена Головіна. Авторський підпис J. [Jean-Urbain] Guérin. Середина ХІХ ст [16].

Третій портрет знаходився в одному з приміщень монастиря кармелітів босих, по інвентарному списку з початку ХІХ ст. місце його розташування не було зазначено [17]. Ймовірно усі портрети згоріли під час пожежі в костелі в середині ХІХ ст. 

Довгий період численних воєн та політичних змін не дали, певно шансів жодному оригінальному портрету Пелагеї Потоцької дійти до наших днів. Щоб побачити красу та майстерність пастеліста Луї Марто, пропонуємо переглянути зображення Міхала-Єжи Мнішеха чоловіка Пелагеї Потоцької авторства цього ж французького майстра-пастеліста.

На фото вгорі: Килимок із гербами Потоцьких та Мнішехів.

Автор: Оксана Лобко, кандидатка історичних наук, кураторка виставкових проектів, дослідниця палацу у Тартакові.

---

Посилання та література до статті:

1. Mały Król na Rusi i jego stolica Krystynopol / z Pamiętnika klasztornego 1766-1787 i z innych źródeł zebr. i zestawił Jan Czerneck, Kraków 1939. –  s. 71-72.
2. Anna Penkała-Jastrzębska, Teresa Ossolińska ze Stadnickich (1717–1776). Przyczynek do badań aktywności wojewodziny wołyńskiej w drugiej połowie XVIII wieku // Res Historica. – 2021, nr 51–  s. 274.
3. M. Bratuń, „Ten wykwintny, wykształcony Europejczyk”. Zagranicznestudia i podróże edukacyjne Michała Jerzego Wandalina Mniszcha w latach 1762-1768, Opole 2002.
4. Анна Пенкала-Ястшембська (A. P.-J.) у своєму дослідженні про життя Терези Оссолинської цитує листування між Терезією Оссолинською та одним зі своїх кореспондентів де наводить таку цитату: «JW wojewoda kijowski [Franciszek Salezy Potocki – A. P.-J.] w przeszły czwartek umarł, którego widziałem w trumnie onegdaj jadąc przez Krystianopol; córka jego JW Mniszchowa [Pelagia Teresa z Potockich Mniszchowa – A. P.-J.] na tydzień przed nim umarła, a JW wojewodzianka [Ludwika Potocka – A. P.-J.], spadłszy w Wiśniowcu, jak powiadają głowę w trzech miejscach i nogę zraniła bardzo” (переклад: «минулого четверга помер київський воєвода [Францішек Салезій Потоцький помер у четвер 22 жовтня 1772 року], якого днями я бачив у труні, проїжджаючи через Кристинопіль; за тиждень до нього померла його донька ясновельможна Мнішехова  [Пелагія Тереза, уроджена Потоцька Мнішех], а воєвода ясновельможна [Людвіка Потоцька, тітка Міхала-Єжи Мнішеха], упавши у Вишневці, як кажуть, вдарилась головою в трьох місцях та дуже поранила ногу» (Zob. Anna Penkała-Jastrzębska, Teresa Ossolińska ze Stadnickich. –  s. 274 цитата за AGAD, Zb. Czołowskiego, rkps 297, s. 72, A. de Romainville do T. ze Stadnickich Ossolińskiej, [b.m.], 26 X 1772.)
5. Benignus Wanat OCD, Zakon Karmelitów Bosych w Polsce. Klasztory karmelitów i karmelitanek bosych 1605-1975, Wydawnictwo Karmelitów Bosych, Kraków 1979. – s.484 (Pelagia Teresa z Potockich, wojewodzianka kijowska, pierwsza żona Michała Jerzego Mniszcha, zmarła w 1772 r).
6. https://rcin.org.pl/dlibra/doccontent?id=4417
7. Michał Mencfel, Michał Jerzy Wandalin Mniszech. Myśl względem założenia Musaeum Polonicum, 1775 – komentarz. // Muzeum w kulturze pamięci na ziemiach Rzeczpospolitej Obojga Narodów. Antologia wczesnych tekstów, Tom I, 2020. – s. 62.
8. Iwona M. Dacka-Górzyńska, O nieznanych dzieciach magnaterii polskiej w świetle parafialnych metryk zmarłych kościoła św. Krzyża w Warszawie z lat 1670-1801: wybrane przykłady // Przegląd Historyczny 102/3, 2011. –  s. 479-480.
9. Alojzy Osiński, Kazanie na pogrzebie Jaśnie Wielmożnego Michała Jerzego z Wielkich Kończyc, hrabiego Wandalina Mniszcha […] miane w Wiśniowcu w kościele JJ. XX. Karmelitów Bosych dnia 13 marca r. 1806.
10. Stanisława Tomkowicza Inwentarz zabytków powiatu krośnieńskiego. Z rękopisów Autora wydali i własnymi komentarzami opatrzyli Piotr i Tadeusz Łopatkiewiczowie, Kraków 2005. – s. 42.
11. Catalogue de tableaux anciens, portraits… objets d’art et d’ameublement, anciennes porcelaines… dont la vente… aura lieu… les… 9… 10… 11 avril 1902… par suite du décès du comte Léon Mniszech… / [experts] Jules Féral, Mannheim, 1902.
12. Tomasz F. de Rosset, Kolekcja Andrzeja Mniszcha: od wołyńskich chrząszczy do obrazów Fransa Halsa, Toruń 2003.
13. Ibid. – s. 208.
14. Succession de Madame la Comtesse André Mniszech. 2 vente. Objets d’art, porcelaines, miniatures. Catalogue de Tableaux Anciens Portraits Du XVIII Siecle, Pastels, Objets d’Art Et d’Ameublement: de la Collection de Feu Mme La Comtesse Andre Mniszech. Vente, 9-10 Mai 1910. – s. 5.
15. Catalogue des Tableaux Anciens Portraits du XVIII st. Pastels. Hôtel Drouot, 1910 – s.6.
16. Catalogue de tableaux anciens, portraits… 1902. – s. 51.
17. Benignus Wanat OCD, Zakon Karmelitów Bosych w Polsce. – s. 491.