“Фараон” – гра, у яку “програли” Кристинопіль


Бажання людини збагатитися у легкий спосіб було притаманне їй ще з давніх давен, адже «інструментарій» азартних ігор знаходять в культурних шарах багатьох цивілізацій: єгипетської, індійської, грецької та й багатьох інших і по всьому світу.

Вважається, що перші гральні карти в сучасному розумінні цього терміну з’явилися пізніше, в XII столітті у Китаї. Задля проводження свого дозвілля придворні аристократи розважалися малюванням маленьких картинок з алегоричними знаками тварин, птахів і рослин і вбачали в цьому естетичну забаву. Потім – зручний спосіб передачі таємної інформації в справах палацових і любовних інтриг. А вже пізніше – як можливість ризикованих ігор з всесильним Фатумом.

У XIV столітті «картярська мода» приходить у Європу і розповсюджується шаленими темпами. Карти заволодівають суспільством повсюдно. Існує історичний документ в якому вказано, що в 1367 році в Берні карткова гра була заборонена, а десять років потому шокований папський нунцій з жахом спостерігав, як монахи захоплено «ріжуться» в карти біля стін своєї обителі.

Адам Понінський на картині Яна Матейка “Занепад Польщі”. 1773 р.

З часом розробляються цілі системи та вигадується різноманіття ігор з карточною колодою. У кінці XVIII століття у Європі шаленої популярності набуває гра «Фараон» (Faro, Штосс), яка у майбутньому стане предтечею багатьох сучасних азартних ігор. Вона була найпопулярнішою в вищих прошарках суспільства, але з часом в ряді європейських країн попала під заборону, так як аристократи відразу спускали за гральним столом колосальні суми.

Правила гри були надзвичайно прості та зрозумілі кожному. У неї можна було в короткий час виграти або програти шалені статки. Коротко суть гри класичного «Фараона» полягала у наступному: один з двох гравців («банкір») тримав колоду. Інший гравець («понтер») робив ставку. Понтер обирає карту на яку ставиться його ставка. Після чого банкір розпочинає викидувати карти з колоди наліво й направо. Якщо карта понтера лягла наліво від банкіра, то виграв понтер, якщо направо – то банкір.

Простота та швидкість гри зробило її «картярським бичем» усієї тогочасної Європи, а також Росії, що знайшло відображення в багатьох класичних творах літератури. У неї грають герої «Пікової дами» А. С. Пушкіна, «Маскараду» М. Ю. Лермонтова, «Війни і миру» Л. Н. Толстого.

Джакомо Казанова був відомим картярем та авантюристом. У своїх «Мемуарах..» згадує як, будучи на гостинах у палаці кристинопільського воєводи Францішка Потоцького, грали в карти:

«Вечорами я завжди бував із графом та його двором. Гра не була важкою і я завжди вигравав, що було на той час дуже доречним і навіть необхідним для мене….» – Джакомо Казанова де Фаруссі . Моє життя.// Переклад Олега Демківа. – Журнал «Ї» . – Число 29. – 2003. – С. 154.

Коронний підскарбій Адам Понінський також славився своєю пристрастю до азартних ігор та й навіть примудрявся використовувати у своїх авантюрах гроші з державної скарбниці. Саме він втягнув Станіслава Щесного Потоцького у картярську «кабалу» та неабияк нажився на цьому. Після «Першого поділу Польщі» у 1781 році Станіслав Щесний Потоцький в силу політичних та економічних обставин передає у власність всі свої маєтності «кристинопільського ключа» Понінському за умови виплати усіх боргів, що тягнулися за цими територіями ще з часів його батька.

Станіслав Шнюр-Пепловскі, описуючи контракти та ярмарки Львова писав про нового власника кристинопільського маєтку так:

«У князя Адама Понінского шалено гралося в карти й вигравалося неймовірні на ті часи суми. Досить сказати, що сам господар, дарма що мав величезні видатки на утримання дому і прийняття гостей, зберігав у своїй касі 94.000 дукатів, які йому дісталися від виграшів. Заповзявся, одначе, дотягнути ту суму до рівня ста тисяч. Тим часом щастя відвернулося від нього, і заледве з двадцятьма тисячами дукатів князь виїхав зі Львова…» – Станіслав Шнюр-Пепловскі. Контракти у Львові // Журнал «Ї» .Ч. 29. – 2003. – С. 61.

У короткий термін новий господар Кристинополя зумів погрузнути в картярських боргах настільки, що був змушений оголосити себе банкротом, а місто переходить у власність австрійського уряду.

Автор: Юрій Гринів.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!