І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина VI, заключна


Судовий процес щодо вбивства Христини Коморовської проходив в’яло і довго, а у цей час відбулося неочікуване – у 1772 році Польща зазнала свого «першого поділу».

Згідно нього Росія отримала Білорусію, Австрія – Руську Галичину, а Пруссія – Поморья та частину Великої Польщі. Разом з різним мотлохом шляхетської республіки у спадок Відню дістався також і цей незвичний процес воєводи-розбійника, грабителя, вбивці та підпалювача – тих милих якостей, якими вирізнялась тодішня Польща.

Нащастя тут вже не було місця для підкупів, тасуванню фактами і пристрастю. Мудре слово мудрої жінки мало вирішальне значення! Сама імператриця австрійська Марія Терезія зацікавилась цим процесом і віддала строгий наказ, щоб справа розглядалась справедливо і винуватці, якщо такі знайдуться, були невідкладно страчені, не дивлячись на їх високе становище у суспільстві, ні на їх багатства.    

Ця публікація є продовженням статті І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина І. Текст подається з оригіналу 1896 року без корегування. Тому деякі наведені історичні факти можуть не збігатися з результатами подальших досліджень – прим. Ю. Гринів.

Факти злодіянь були очевидні і суворі судді з завзятістю взялися до справи… Не зарадили у цьому жодні прохання, погрози і ламентації: коротко кажучи, процес закінчився тим, що гордий Салезій Потоцький, воєвода кристинопільський, був визнаний звинувачений у вимаганнях, збройних грабунках на землях свого воєводства, у грабежі замку в Сушно та у вбивстві дружини свого сина Щесного. Імператорським декретом, що надійшов із Відня, йому призначалась смертна кара «через відсічення голови».

Взнавши свій вирок, кристинопільський воєвода, щоб уникнути такої безславної для нього самого та такої, що зганьбила би весь його славний рід смерті, вдався до самогубства і дня 22 жовтня 1772 року прийняв якусь отруту.

Поховання покійного відбувалися з небувалою та майже королівською пишністю та торжественністю. Тіло його покоїться в монастирі отців Бернардинів в Кристинополі, у великому склепі, під великим престолом. По праву руку його височіє мавзолей над могилою його гордої дружини, що померла від сухот ще на початку 1772 року. Склеп був закладений та зумурований гранітними дошками.

Як тільки у Відні дізналися, яким чином Салезій Потоцький уник страти, Марія Терезія той же час наказала «за спротив і наказів непослух» вийняти тіло мерця з домовини і за участю ката відтяти йому голову на очах у всього народу на ринковій площі Кристинополя.

Щоб зупинити цей жахливий та згубний для честі свого роду вирок, Щесний Потоцький поспішив замиритися зі своїм тестем Коморовським. Процес вимог сторін був припинений. Щесний Потоцький сплатив сповна усі судові збори і поступився старому Коморовському містом Витків з усіма довколишніми селами.

Примирившись з Коморовським, Щесний Потоцький поспішив до Відня, де запросив аудієнції Марії Терезії. Йому вдалося випросити у імператриці скасування вироку страти батька, а саму справу забути й передати Суду Божому.

Та, видно, не судилося, щоб останки гордого та безсердечного воєводи кристинопільського упокоїлись з миромв родовому склепі Потоцьких, хоча, з милості імператриці, рука ката і не торкнулась їх!…

Анна Ельжбєта Потоцька. Гравюра Доменіко Кунего (з картини Марчелло Баччареллі). 1782 р. polona.pl.

В недавній вже час чиясь злобна рука, розібравши гранітні дошки, якими був закладений та замурований вхід в підземелля, проникла в склеп та «погосподарювала» там. Ця злобна рука обібрала з труни всі її срібні прикраси: лінійки, орнаменти, квіти, проникла і у саму труну, зняв з покійника всі коштовності, викинула труп на землю. Так лежать і дотепер рештки гордого вельможного пана Салезія Потоцького, Кристинопільського воєводи, которого за життя справедливо називали «малим королем на Русі». Точно прокляття лягло на пам’ять цього колись славного чоловіка – нічия рука не торкається його решток, ніхто й не думаю прибирати їх. Оголені блідні та жовті кістки лежать розкидані по підлозі склепу у тому самому костелі, якого він при житті був будівничим і охоронцем. Він також потурбувався і про руське населення Кристинополя, збудувавши для нього уніатський монастир ордена отців Василіан.

Розповідають ще, що в одному з склепів того самого костелу покояться і останки втопленої нещасної Христини, які були перенесені сюди вже після смерті Кристинопільського воєводи. Проте на скільки ця історія відповідає дійсності – невідомо. Другій переказ розповідає, що в стіні костелу (в котрій саме не вказується) замуровані документи та хартії. Декотрі з старожилів вказують на місце де висять портрети Потоцьких, проте, чи це достовірне розташування схованки невідомо, а також і те, чи представляють ці документи яку-небудь цінність для нащадків.

Люди, які б зацікавились цим та потрудились віднайти істину, на диво, не знайшлось. Незважаючи на те, що поряд два університети: один у Львові, другий, трохи далі – у Кракові. А шкода! – ми впевнені, що знахідка фамільних документів роду Потоцьких пролила б багато світла на історію тогочасної Польщі загалом та Галичини зокрема…

Підземні крипти Костелу Зіслання Святого Духа у Кристинополі, родова усипальниця Потоцьких. “Maly Krol na Rusi i jego stolica Krystynopol”, 1939 р.

Про похорони воєводи у народі залишились такі розповіді. Тіло воєводи було покладено у труну, оббиту товстими та тяжкими плитками срібла, у формі прикрас з квітів, фруктів, дивовижних звірів та інших. Коли труна була перенесена з замку до костелу отців Бернардинів, то його було поставили на високий різьблений катафалк, що представляв собою храм чи ковчег, що підтримувався величезними дерев’яними левами, орлами, феніксами і іншими міфологічними фігурами. Цей катафалк являв собою чудове поєднання каменю, дерева і кості; був зроблений на замовлення воєводи найкращим точильникам та різьбярам усієї Європи виключно для поховання своєї покійної дружини. Та цей катафалк використовувався і на інших похоронах, а зараз зберігається в одній з комор вищезгаданого костелу. Тільки інколи отці Бернардини дозволяють виносити його звідти, коли помирає і саме тоді, коли помирає хтось з багатого панства в околиці, що належать до знаменитих шляхетних родів.

Після похорону воєводи, за давнім звичаєм, у Кристинопільському замку відбулася урочиста тризна, на якій, так як і на похороні, була присутня вся вища та нища шляхта, а також духовенство обох віросповідань. По завершенні, кожен з представників духовенства забрав зі собою стілець на якому сидів під час тризни. Це був подарунок їм від сім’ї Потоцьких. Таке крісло зберігається і досі в руській уніатській церкві у містечку Великі Мости. Більше таких крісел у околицях не видно; отже їх час минув… Крісло це велике, у формі раковини, оббите шкірою, на пружинах, і таке практичне, що дає можливість витягнутись у ньому у весь зріст, і навіть переспати у ньому ніч, як у ліжку…

У 1873 році, під час страшної пожежі, що знищила весь Кристинопіль, згорів і старий замок, у якому століття назад проживав воєвода Салезій Потоцький, пишний та гордий, як король, оточений багаточисельною улесливою шляхтою та сильним і хоробрим військом.

Разом з замком у вогні загинуло й багато пам’яток славного минулого роду Потоцьких. Хоча після пожежі замок і був відбудований, та в його архітектурі і у внутрішньому розміщенні були допущені такі величезні зміни, що від старовини його не лишилось і сліду… Тільки високі і старі дерева, які з усіх сторін оточують новий замок і містечко, тихо згадують про ті неповоротні, хоча й не такі далекі від нас, часи казкової розкоші, сили та багатства, коли у замку було яскраво, шумно і весело, і, похитуючи своїми широкими кронами, при подиху маленького вітерця, шепотом передають свої розповіді про минуле…

Н. Филипповъ.

На фото вгорі: катафалк Анни Потоцької з Кристинополя в експозиції Музею Провінції отців Бернардинів у Лежайську, Польща.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерело: Н. Філіппов, “Счастный Потоцкий и Христина Коморовская. 1770-1772. Исторический очерк”, “Живописное обозрение”, Санкт-Петербург, №41-42 / 1896.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!