З історії Кристинопільського палацу

Понад Бугом серед рівнинної монотонної місцевості лежить містечко Кристинопіль, засноване в 1692 році Щенсним Казимиром Потоцьким, воєводою краківським і гетьманом польним коронним, воэначальником під командуванням Чарнецького та учасником всіх воєнних кампаній Яна III. Помер 15 травня 1702 і був похований в костелі оо. Бернардинів, будівництво якого сам і профінансував. За кілька днів до смерті Потоцький отримав тутил каштеляна краківського і велику коронну булаву. Саме місто отримало назву від імені його дружини Христини з роду Любомирських.

Його син Йозеф, що також похований у вищезгаданій святині (перебудував її з дерев’яної на кам’яну), писався вже як «у Кристинополі» і вів дуже пишний спосіб життя, як зрештою, і пізніші нащадки родини Щенсного Казимира. Один з них – Францішек Салезій, від 1756 року воєвода руських земель, збудував в Кристинополі чудовий замок-палац в класичному стилі. Він розбив довкола сад з перетинаючою його посередині річкою Солокією і зробив Кристинопіль процвітаючим містом.

15 лютого 1771 року при палаці відбулася трагедія збіднілої шляхтички з Сушна, – Гертруди Комаровської, що таємно взяла шлюб зі Станіславом Щенсним Потоцьким, сином воєводи київського. Нещасна героїня твору «Марія» Мальчевського була викрадена і задушена, а потім втоплена в ставку в Яструбичах.

Палац в якому в період його розквіту розігралось стільки драматичних сцен, належав у XVIII столітті до найвеличніших споруд. Головний корпус з прибудовами та господарськими будівлями, прикрашений годинниковою баштою, закривав чотирикутний дворик усередині. Вцілому все було витримано в класичному стилі. Довкола йшла кам’яна балюстрада, багато прикрашена кам’яними виробами, вазами, а також лицарськими знаками.

Довкола оточений могутнім муром, розкинувся майстерно спланований пишний парк. Зрештою, це був вік створення парків в Пулавах, Повонзках, Дуклі та багатьох інших, які неодноразово оспівані іноземцями, навіть такими як Жак Деліль. В одному місці парку стояв павільйон, що складався з трьох поверхів, влаштованих таким чином, що кожний вищий був меншим за попередній, що нагадувало китайську пагоду.

 

З часом резиденція Щенсного була перенесена в Тульчин, Кристинопіль перестав жити тим життям, що жив за часів Потоцьких. Купує містечко Мацей Стажинський. Після нього власником стає його син Адам, пізніше дочка Адама Софія, графиня Ожаровська. Вона ж продає палац і місто Фухсу, а той графам Вишневським, останнім власникам Кристинополя. Пожежа, яка в усі часи переслідувала палац і його грунтовна перебудова мало що нам залишають з того, що пам’ятає часи воєводи. Але найбільше палац постраждав після війни і це від місцевого населення.

У двір заходимо через, ще й досі, вражаючу муровану браму з тяжкими залізними воротами і двома хвіртками для піших. На ній видніються дев’ятиконечна корона та горді герби Потоцьких на щиті.   З обох боків  великого газону зруйновані господарські споруди. Справа, за групою акацій, розташувалась давня палацова каплиця. Зараз пустує. Залишилися лише мальовані в пурпуровий колір стіни та прямокутна скриня – колишній вівтар. Склепіння опирається на великий гранчастий стовп, який розташований посередині. Фасад палацу прикрашають чотири колони, що підтримують балкон, утворюючи критий під’їзд. В горі – годинник, вже роками показуючий ту саму годину – годинник завмерлого організму – і знову щит з короною і гербом «Пилава». Над дверима розбита ручка від старого дзвінка.

У високому, в два поверхи, холі – дубові, масивні, добре збережені сходи, що ведуть нагору, створюючи прекрасну галерею з різьбленим поруччям. В холі залишився також камін скромних форм та розмірів. В усіх інших покоях залишилися тільки фрагменти печей. Вони переважно мають форму сплюснутого циліндра. На якійсь стіні темна рама від великого образу, від якого не лишилось й сліду. Зі сторони парку велика тераса з широкими, ведучими до газону, сходами. Вони руйнуються вологою і мохом. Рештки бар’єру і єдина, дивом збережена, колона по якій в’ється плющ. В парку, який оточений старою липовою алеєю, повно залишків п’єдесталів, статуй, уламків різних оздоблень. Одинока яма перед палацом – це, мабуть, басейн із гідротехнікою, що з’єднувався з протікаючим неподалік Бугом.

Таким є сучасний стан Кристинопільського палацу, колись славетного двору. Витончено обставлений пережив спокійно час війни. Росіяни шанували його як музейну пам’ятку. Німці навіть провели електрифікацію споруди, нічого не торкаючись. Був шпиталем у українців. Лише місцеве населення в час безвладдя по-варварськи нищило і грабувало культурну спадщину кількох поколінь.

А народна легенда промовляє тихо, що стогне у склепінних підземеллях замку, ридаючи,  бідна Гертруда. Фактично, навіть після смерті, її тіло не знало спокою. Воно лежало у різних місцях, поки граф Стефан Бадені не побудував каплицю в 1913 році, у Новому Виткові, де й було поховано рештки героїні гучного роману.

На фото вгорі: перша сторінка видання “Kuryer literacko-naukowy”, 1938 рік.

 

Підготував: Юрій Гринів.

Джерело: Ksawery Niedobitowski, “Kuryer literacko-naukowy” від 23 травня 1938 року. – надав Ryszard Gawrys.

Цю статтю у 1938 році надрукував у газеті молодий на той час дослідник (було йому 24 роки) під псевдонімом – Ксаверій Недобітовський. В майбутньому – це відомий польський історик , дослідник замків та палаців Роман Афтаназій (1914 р. м. Моршин Львівської обл. – 2004 р. м. Вроцлав) , автор монументальної праці «Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczpospolitej» («Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої», 11 томів). Загальна кількість сторінок: 5875, кількість ілюстрацій: 6853. Опис історії містить близько 1500 польських палаців та садиб та їх власників у східній частині Польщі. Перший том вийшов в 1986 році. У даній статті він подав свої дослідження, в яких деякі факти не завжди збігаються з дослідженнями інших істориків.

• – Галина Гриник