Керамічна плитка з храму УГКЦ м. Червонограда давно устеляла підлогу монастиря о.о. Василіан Кристинополя. Багато старших вірян ще пам’ятають її, так і за підтвердженням о.Ігнатія до ремонту храмового приміщення в 2000-х роках такою кахлею була устелена підлога, та вже після ремонту приміщення, вона стала предметом будівельного сміття. Та не дивлячись на це, одна майже вціліла плитка стала цінним доповненням моєї колекції. На мою думку, плитка, а особливо графічне зображення на ній, має дивовижну і цікаву історію. Дивлячись на графічний рисунок, що зображений на ній, хочеться вловити дух минулого, перейнятися містичною уявою давнього автора.
Одна, майже вціліла плитка, стала цінним доповненням колекції автора, 2014 р.
Тож давайте привідкриємо завісу історії і спробуємо віднайти в ній невідоме про символіку знаків давнини.
Як ми бачимо, на плитці зображений чотирираменний хрест з кінцями плавно зігнутими вліво і чотири концентричні кола на периметрах. Це символічний знак — коловорот (свастика). Слово “свастика” — від двох санскритських слів: “su” (“добре”) и “asti” (“буття”). Таким чином у перекладі з санскриту свастика означає «добре буття» або побажання «Бути добру!». В даному випадку – пряма (лівостороння) свастика, а за ознаками плавно зігнутих кінців, цей символічний сонячний символ має назву ЯРГА.
Таким чином, ярга – одна з різновидностей зображення сонячного кола практично зустрічалась у всіх частинах світу, як сонячний знак служила вказівником на напрямок обертання Сонця (зліва-направо) використовувалась також як символ благословення, доброго майбутнього, благополуччя, удачі, а також символом врожайності, довголіття, здоров’я і життя. Це також символ чоловічого начала, духовності. Знак був зв’язаний з культом Сонця у багатьох народів і зустрічається вже в епоху верхнього палеоліту і ще частіше — в епоху неоліту, раніше всього в Азії. В Європі поширення цього знаку відноситься до порівняно пізнього часу — до бронзового і залізного віків, де східно-слов’янські племена увібрали в себе солярні (сонячні) культи.
До ремонту храмового приміщення УГКЦ в 2000-х роках, такою кахлею була устелена підлога.
Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов’язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця.
Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов’яни ставились як до живої особи.
Звернімо свою увагу на краї плитки, де на кожному периметрі зображені концентричні кола – це чотири пори року. Стародавні слов’яни мали свій особливий добре розроблений релігійний календар. Його характерною рисою був тісний зв’язок з природою та хліборобством, він охоплював увесь господарський цикл. Усі свята в цьому календарі були пов’язані з однією ідеєю: вшанування Сонця і його супутних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом.
Немаловажливою ознакою рисунка являється колір. Він зелений і це не випадково. Дохристиянська так і християнська символіка кольору отримала найбільший розвиток і поширення в східноєвропейській гілці вірувань. Зелений колір — це колір юності, життя, відродження і справедливості.
На фото вгорі: УГКЦ в Червонограді під час ремонту, 2012 р.
Автор: Іван Напора.
Джерела та література:
1. Александр Ґейштор. “Слов’янска міфологія”.
2. Сергій Плачинда. Словник давньоукраїнської міфології.
3. Похлебкин В. В. Словарь международной символики и эмблематики. 3-е изд. — М.: Междунар. Отношения, 2001.
4. Національний портал Аратта
loading map - please wait...
