На цій фотографії – нині неіснуючий мисливський будиночок поблизу села Гійче (12 км від Рави-Руської), де 1914 року відбувалися запеклі бої, в яких загинула половина складу австрійського ІІ полку тірольських стрільців разом із командиром – полковником Александром Брошем фон Ааренау (Alexander Brosch Edler von Aarenau), і під час яких потрапив у російський полон командир Другого батальйону Йоган (Ян) Ріттер фон Безард (Johann Baptist Andreas Caesar Ritter von Bezard) – топограф, дипломований географ Війська Польського і винахідник вдосконаленої моделі геодезичного приладу під назвою бусоль.
У вересні 1914 року очолюваний Безардом батальйон вирушив до Рави як підкріплення. Жовніри дійшли до краю лісу, що межував із ланами, за якими розташовувалося село Гійче і затрималися неподалік мисливського будиночка, з околиць якого доносився відголос, що міг свідчити про присутність ворожого війська. Розвідка підтвердила припущення: росіяни щойно затаборилися і не встигли виставити охорону. Проте Безард постановив не атакувати, а зачекати на кулеметний підрозділ та інші батальйони. Одначе вже за кілька хвилин його плани пішли нанівець, бо австрійських стрільців зауважив російський казак. Він підняв тривогу, і атаку таки довелося почати. Після нетривалої битви австрійці ІІ полку захопили російський табір та взяли до полону сім відділень та кількох офіцерів (в інших джерелах йдеться про вісім відділень та двох генералів). Одразу після захоплення табору австрійці зауважили наближення інших російських загонів (імовірно, це були посилені розвідувальні підрозділи).
Наступний бій розпочався в темряві і хаосі, і це призвело до перестрілок між австрійськими військовими підрозділами. Через замішання війська, якими командував безпосередньо Брош, розділилися. Незадовго до цієї вирішальної атаки Безард отримав інформацію про те, що сили ворога переважають щонайменше на одну дивізію. Проте ця інформація не дійшла до Броша (або ж надійшла надто пізно), тому що в останньому наказі полковника йдеться про продовження наступу, тримаючись лінії лісу. Безард, до якого цей наказ не дійшов, постановив відступати в напрямку станції Річки, натомість Брош цілу ніч продовжував марш у напрямку села Забір’я.
Художник Hugo von Bouvard. Військово-історичний музей у Відні.
На світанку військо Броша підійшло до станції Річки, за яким розташовувалося село, повне російських солдатів, готових до бою. Позаду австрійців залишилась російська дивізія, праворуч тягнулись болота, ліворуч також перебували ворожі війська. Перед Брошем, у підпорядкуванні якого залишилася половина полку (у той час пр. 1500 осіб), повстав вибір: піти в бій у чистому полі або ж здатися…
Про саму битву до 1916 року не було достеменно відомо. Про її хід розповів один із небагатьох солдатів, взятих росіянами у полон. Вочевидь, Брош розраховував на підтримку принаймні батальйону Безарда, однак, як ми знаємо, той вирушив в іншому керунку, бо не отримав наказ полковника. Попри суттєву перевагу ворога, солдати Броша воювали до цілковитої знемоги. А сам полковник заохочував своє військо до атаки, вигукуючи: «Росіяни не візьмуть мене живим, перекажіть вітання моїй дружині!». У цій битві вижили тільки поранені, яких росіяни взяли в полон, а Брош загинув за 200 метрів від перших будинків села Забір’я.
Тій частині війська, що пішла за Безардом, також довелося непереливки, бо підрозділи австрійців невпинно атакували росіяни. З цього смертельного кола останньою вирвалася 12-та бригада під командуванням командира загону Йозефа Шеффера, якого згодом нагородили Золотою медаллю за відвагу та вищим військовим званням. Самого ж Безарда поранили: він потрапив до шпиталю, який захопили росіяни. В полоні він захворів на іспанку, відтак побував в інфекційних шпиталях Бродів, Нікольська, Іркутська та Петербурґу. 2 лютого 1918 року росіяни виміняли важко хворого Безарда на російських полонених, і він нарешті потрапив до Австрії. Безард отримав звання полковника і призначення до Другого полку цісарських тірольських стрільців, який у складі Десятої армії вирушив на італійський фронт. Проте через повернення хвороби Безард невдовзі знову потрапив до шпиталю, а в березні 1919 року вийшов у відставку.
Перша Світова війна. https://brzesko.ws/
По закінченні Першої світової Безард повернувся до рідного села Пшиборув (Przyborow), де розпочався новий етап в його житті. Йоган став називатися Яном і з власної волі записався до Польського війська. З огляду на виняткову обізнаність Безарда у топографії, йому доручили навчати солдатів, що вирушали воювати з більшовиками. З 1922 року Безард викладав у Вищій військовій школі, а згодом став одним з організаторів Військового географічного інституту. 1 грудня 1925 року Безарда, полковника у резерві, відкликали з відставки, призначивши заступником директора Вищої військової школи. Остаточно він вийшов на пенсію 1927 року.
Джерело: Ernst Wißhaupt – “Die Tiroler Kaiserjäger im Weltkriege 1914 – 1918”. – Том 2: “Vom Kriegsausbruch bis zum Frühjahr 1915.”. – “Goth”, Wien (1935). – с. 89.
В 1931–1944 рр. Безард мешкав у своєму маєтку в польському Пшиборуві. У Другій світовій участі він не брав: остерігаючись наступу Червоної армії і пригадуючи травматичний досвід російського полону, разом із родиною виїхав до Туреччини. Його дружина Малґожата подорожі не пережила – поховали її в Угорщині. 1946 року маєток Яна Безарда перейшов у власність держави. А сам видатний винахідник та топограф, забутий усіма й убогий, помер 16 березня 1954 року у віденському осередку для біженців. Поховали його на Центральному цвинтарі у Відні.
Праворуч від мисливського будинку на фотографії (що вгорі) і досі існує військовий цвинтар з найбільшим поза межами Австрії меморіалом загиблим у Першу світову війну тірольцям. Щороку тут відбуваються урочисті заходи з вшанування полеглих.
Автор: Ryszard Gawryś.
Переклад: Olena Zamoyska.
По темі:
- Меморіал Першої світової війни
- Шкільний музей-меморіал у Гійче
- Меморіальний комплекс “Прибитка” 20 років у с. Гійче