Навряд знайдеться бодай одна людина, яка б ніколи не чула про Казанову. Його ім’я насамперед асоціюють з любовними, рідше – з авантюрними пригодами, але аж ніяк не з науками чи політикою (на яких він знався цілком незле), не з письменництвом (бо майже ніхто із сучасників не читав його твори, хіба що гортав скандальні мемуари), не з історичними студіями (а був він автором тритомної «Історії смути в Польщі), і навіть не з перекладами (хоча, серед іншого, Казанова переклав «Іліаду» Гомера).

Continue reading “Кристинопільський вояж Джакомо Казанови: влада, гроші і … потворні жінки” →

Здавалося б, життя Станіслава Щесного Потоцького, особисте і суспільне, – розжоване, обсмоктане, розглянуте зусібіч під збільшуваним склом і розкладене по шухлядках: безталанний герой-коханець, не найспритніший політик, а зрештою і державний зрадник, багатій, покровитель мистецтв і «добрий пан»-благодійник для селян. Усе це справді так, але нині ми зупинимося на двох іпостасях Станіслава Щенсного Потоцького, що їм зазвичай не приділяють достатньої уваги. Хоча, можливо, саме вони зробили його саме тим, ким він був – людиною, яка насамперед прислухається до свого серця, навіть якщо те інколи спонукає до неправильного життєвого вибору.

Continue reading “Станіслав Щенсний Потоцький – поет і масон” →

Почати слід з того, що Іван Франко у Кристинополі був. “Один раз відвідав кристинопільський монастир і оглянув бібліотеку”, — писав у статті “Франко і Василіяни” о. Йосафат Скрутень. Загалом, видатний український поет і письменник приязно ставився до василіян і частенько позичав із їхніх бібліотек рукописи.

Continue reading “Іван Франко і кристинопільський слід” →