Два танкісти

В усі часи солдати – люди підневільні: вони підкоряються наказам своїх командирів і законам воєнного часу. Але за законами Божиими, за законами людської моралі, у випадку загибелі на полі бою мають право бути похованими по-людськи. Бо інакше їх незаспокоєні душі і через десятиліття , і через століття так чи інакше впливатимуть на життя нових поколінь.

Сьогоднішня історія – про те, як завдяки небайдужості наших земляків два колишні солдати Другої світової війни, червоноармійці, знайшовши вічний спочинок в прибузькій землі, аж через сім десятиліть були поховані по-християнськи.

Каган Ісаак Рафаілович, 1943 рік (з особистого архіву внука – Олександра Гантмана).

Як свідчать документальні дані 70 років тому в районі Кристинополя і навколишніх сіл гриміли бої. Про це згадує у своїй книзі “Моє село у вирі історичних подій рідного краю” уродженець Борятина, нині покійний Василь Филипчук:

“В липні 1944р. ЧА (Червона армія) підійшла під Буг, але не з Радехова, де на них в окопах мали чекати німці, а зі сторони Горохова в напрямі на Сокаль і Кристинопіль. Німці зрозуміли, що окопи, які викопали наші люди, в даній ситуації не мають значення, і відступили за Буг. При цьому 16 липня у неділю спалили обидва мости на Бузі між Кристинополем і Бендюгою… 17 липня у понеділок радянські літаки бомбили Боратин…”.

Бої точилися і в Кристинополі. Наступного дня по обіді ці території зайняли радянські війська, з боями вони рвалися далі в західному напрямку, на Берлін, несучи немалі втрати…

Свідчення про бої на наших теренах є і в книзі А.Н.Осипова “Броня і роки”. Там, власне, йде мова про те, що Західний Буг форсувала і вела бойові дії по розширенню захопленого плацдарму 40-а Гвардійська танкова бригада. З її командного складу в період з 17 по 21 липня 1944 р. загинуло 16 офіцерів – командирів танкових взводів. Серед них – і 37-річний молодший лейте­нант Каган Ісаак Рафаїлович, уродженець білоруського міста Бобруйськ, мобілізо­ваний у 1941 р. військкоматом з м.Пенза, де на той час проживав. За даними ЦАМО (Центрального архіву міністерства оборони, тепер – РФ), 20 липня в нашій місцевості, окрім І.Кагана, загинув і 34- річний старший лейтенант Клименко Іван Мефодійович, уродженець Вінницької області, який на початку війни проживав в місті Улан-Уде. І захоронені вони разом в братській могилі.

Іменний список безповоротних втрат 40-ї гвардійської танкової Чортківської ордена Леніна червононопрапорної орденів Суворова, Богдана Хмельницького і Червоної Зірки бригади за період 17 липня по 21 липня 1944 року (1-й аркуш).

Довгі роки по війні розшукувала могилу батька Каган-Гантман Белла Ісааківна і її чоловік Гантман Фаддей, в останні роки – і через інтернет-ресурси. На той час вони вже проживали в Ізраїлі. Але на їх запити приходили відповіді, що батько похований “2 км на захід від села Мадзярки (Польща)”. У вищезгаданій книзі Василя Филипчука є розповідь про трагедію цього села – Маджарки були спалені поляками, які служили в МО (міліція обивательська), ОРМО (охотніча резерва міліції обива­тельської) і КОП (корпус охорони прикор­доння) 28 березня 1945 р. Ця територія, як відомо, згідно з договором від 15.02.1951 р. відійшла до УРСР. Факт, що такого села вже не існує, утруднював пошуки, хоча родина Гантманів і пошуковці на руках мали карти-схеми, де захоронили полеглих (на фото).

У 2011 році Белла Ісааківна написала лист у Червоноградську міську раду. Разом з надісланими документами його передали голові місцевого осередку історико-просвітницького товариства “Меморіал” Богданові Пікулі з проханням повідомити будь-яку достовірну інформацію з цього питання.

У цьому ж році червоноградець Юрій Гринів, зареєстрований на одному з пошукових форумів РФ, “виходить” на Гантмана Фаддея і починає з ним спілку­ватися по електронній пошті. Про своє незвичне хобі Юрій каже так: “Я зареєструвався на форумі, де люди шукали своїх полеглих родичів у час Великої вітчизняної війни. Мене “підкупило” те, що на сайті багато запитів по Західній Україні, а представників цього регіону, залучених до пошуку, практично нема. І я вирішив, що моя допомога може комусь стати в пригоді…”.

Так двоє червоноградців, не знайомих між собою, паралельно і майже одночасно займалися однією і тією ж проблемою. І, думається, їх пошуки навряд чи увінчалися би успіхом, якби не втрутилася Вища Сила.

Схема поховань офіцерського складу 40-ї гв. тбр. (архів ЦАМО).

У пошуковій роботі Юрію допомагали – і порадами, і конкретним ділом – “колега по цеху” краєзнавець Володимир Гречух і давній друг Микола Марцинюк. Останній на основі представлених Юрієм довоєнної топогра­фічної карти Польщі 1933р. і карти-схеми із ЦАМО розробив точну координатну “прив’язку” і завантажив цю інформацію в GPS-навігатор. Втім, прибувши на визначене місце, ніякої могили не виявили. Збільшили радіус пошуку, металодетекторами “прощупали” сотні кубометрів землі – результату жодного.

“В районі спаленого села Маджарки – друга “Червоноградська” шахта з тери­коном і хутір Рудки, який я до уваги не брав. Подумав: не може бути, щоб захоронення солдат в забудованій місцевості залишилися непоміченими протягом багатьох десятиліть”, – признається Юрій Гринів. Йому дуже хотілося допомогти родині розшукати могилу дорогої їм людини. Тож коли в Україну приїхав син Гантманів – Олександр, Юрій Гринів показав йому лише обеліск біля символічної могили невідомому солдату у Червонограді і братську могилу на цвинтарі в селі Борятин. “Спілкувалися ми і з жителями хутора Рудка, – пригадує Юрій. – Я показав Олександру місце, позначене на карті як можливе захоронення, і сказав: “Це десь тут…”.

А далі історія пошуків завершується майже неймовірно.

Ось що розповідає Богдан Пікула: “Весною минулого року сім’я моєї доньки Наталії, по чоловікові – Климко, купила будинок в селі Рудки, десь за кілометр від колишніх Маджарок. Вирішили його добудувати. Весною цього року, коли рили котлован на фундамент під прибудову, наткнулися на захоронення двох людей на глибині не більше півметра. І я вкотре передивився документи, надіслані Беллою Ісааківною Гантман, які передали мені з міської ради – все співпадало, сумнівів не могло бути: захоронені два солдати – Ісаак Каган та Іван Клименко. Тим паче, старенька бабуся – її будинок поруч з нашим – розповіла, що незнайомі їй чоловіки тут розшукували захоронення двох танкістів”.

Надмогильний  памятник Клименко І.М. та Каган І.В. на цвинтарі села Борятин, Сокальського району Львівскої області.

Богдан Іванович разом з Наталією одразу вирішили: останки солдатів треба поховати по-християнськи. Порадилися із священиком села Борятин (село чи, радше, хутір Рудка адміністративно належить до нього) отцем Михайлом, який і відправив панахиду. 10 травня цього року двоє солдатів Другої світової нарешті віднайшли справжній вічний спочинок на старій частині сільського цвинтаря. Через два тижні Наталія Климко в соціальних мережах знайшла Фаддея Гантмана з ізраїльського міста Нацрат Іліт і написала йому лист, в якому все розповіла. А завершила лист словами: “На все Божа воля. Так повинно було статися, щоб останки воїнів були знайдені і поховані належним чином, щоб по них не ходили”.

Фаддей Гантман надіслав відповідь. Від усієї своєї сім’ї він висловив вдячність Наталії Климко, її батькові Богдану Пікулі, а також Юрію Гриніву, виконкому Червоноградської міської ради і мешканцям села Рудка за допомогу в розшуку і увічненні пам’яті їх батька, дідуся і прадідуся Кагана Ісаака Рафаїловича. Родина Гантманів замовила пам’ятник, який Богдан Пікула з донькою встановили на могилі танкістів. Бо воїн, який віддав своє життя на полі болі бою, в усі часи і в усіх народів, які сповідують ідеали честі і чесності, заслуговує на пам’ять і шану.

Автор: Світлана Тверітнєва, “Новини прибужжя”, №50 (5828) від 11 грудня 2014 року.


Нагородний лист Клименко І.М. (з особистого архіву дочки – Іцкович Олени Іванівни, м.Улан-Уде):

«19 июля 1944 года взводу тов. Клименко было приказано форсировать реку Западный Буг, обойти слева противника и перерезать железную дорогу Львов — Верхний Волынский. Поставленную задачу тов. Клименко выполнил точно. Дальнейшая задача была овладеть деревней Борятын. На подступах к Борятыну танки тов. Клименко были встречены огнем танков противника. В завязавшемся бою лично тов. Клименко со своим экипажем подбил один танк «Т-VI», 1 автомашину и до 20 немцев. В этих боях танк тов. Клименко сгорел от вражеского снаряда, а сам Клименко был убит. За мужество и отвагу, проявленные в боях с немецкими оккупантами, тов. Клименко награжден посмертно орденом «Отечественной войны 1 степени».

Фото вгорі: Іван Клименко з дружиною Пелагеєю Іванівною. Улан-Уде, 25.11.1937 г. (з особистого архіву дочки – Іцкович Олени Іванівни, м.Улан-Уде).

Напис на надмогильному памятнику:

Гв. мл. лейтенант Каган И.Р. 1907-20.07.1944 г.

Гв. ст. лейтенант Клименко И.М. 1910-20.07.1944 г.

Фаддей Гантман, Белла Каган-Гантман та їх син Олександр.

Джерела: Світлана Тверітнєва – “Новини прибужжя”, №50 (5828) від 11 грудня 2014 року, ОБД «Мемориал» – картотека списків безповоротних втрат ЦАМО РФ, “Московский комсомолец” (м. Улан-Уде, РФ), видання “Индекс” (м. Нацрат-Іліт, Ізраіль), Блог Тетяни Нікітіної.

Згідно інформаціїї ОБД “Меморіал” – Каган загинув 20 липня (сканування відомості в статті є), а от ЖБД (журнал бойових дій) бригады за 20 липня втрат не фіксує: “за 20 липня втрат немає”.
Найвірогідніше, він загинув 18 чи 19 липня. Клименко загинув 19-го.

  • – Андрій Карпов

Підготував: Юрій Гринів.

2 comments on “Два танкісти

  1. Facebook Profile photoОлена Британ

    Можливо хтось зможе допомогти.Отримала лист : Здравствуйте. Помогите, пожалуйста, найти захоронение Илюсь Петра Харитоновича 1924 г.р. Каменец-Подольской обл. Волковинецкого р-на рождения, брата моей бабушки. Много десятилетий считали пропавшим без вести. Несколько лет назад нашли в интернет базе Поиск, что он погиб 18.07.1944 года и захоронен в 1,5 км от ст.Кристинополь Люблинской губ. в Польше (сейчас г.Червоноград Львовской обл.). Сохранилось ли это захоронение? Заранее спасибо за помощь. Схема братських могил э.Служив в 71 сд.

Залишити відповідь