У Варшаві, на вулиці Медовій знаходиться головний осередок всіх греко-католиків Польщі – церква Успіння Богородиці з монастирем Василіан. Головною святинею цього храму вже довгий час є образ Матері Божої Кристинопільської. Ні, це не випадкова схожість з колишньою назвою нашого міста, ця ікона дійсно походить з Кристинополя і має свою довгу і чудову історію.
Колись, в давніших часах цей образ був власністю стародавньої родини Садовських: яка мешкала на Західній Україні. Кожний глава сім’ї переказував його перед смертю своєму сину, як дорогоцінну спадщину, аж поки не отримав образ Станіслав Костка-Садовський, староста Робчинський і маршалок двору Франца Салезія Потоцького, воєводи Київського.
Коли в 1764 році, на запрошення господаря міста, прибули до Кристистинополя отці Василіяни, вирішив Станіслав Садовський віддати цей образ до Кристинопільської церкви. Спонукало його до цього те, що образ не мав до цього часу належної почесті, так як був схований в його родинному скарбнику, а в церкві отримував би почесті від усіх вірних. Намір цей був здійснений вже в 1765 році. Вручена була ікона в руки ігумена-іеромонаха Теодозія Грегоровича.
Образ намальовано на полотні 80х70 (см). Представляє Матір Божу, яка тримає дитину на лівій руці. Оскільки образ дуже старий виглядає він дуже темним. Коли пан Садовський віддав цей образ до церкви, то разом з ним віддав також і срібну сукню на Матір Божу і Ісуса і 2 срібні корони більшу на Матір Божу, меншу – на Ісуса Христа, а також всі обітні дари, які дали люди до цього образу за одержані ласки: срібні таблички (невеличкі, квадратної форми) з зображенням тих ласк, які люди отримали від Матері Божої перед цим образом. Всього їх було одинадцять і вони наглядно доводять, що вже з давніх-давен люди вважали цей образ чудотворним.
Ікона була поміщена в іконостас церкви св. Юра. З того часу розпочалась ціла серія чудес по оздоровленню хворих і допомоги людям у різних життєвих потребах. Образ був оточений любов’ю і шаною. В 1773 році отці Василіяни виготовили на ікону нову срібну сукню і золоті корони та час від часу вдягали їх на образ.
В “Літописі монастиря отців Василіян в Кристинополі” сказано, що в 1774 році з образу художником о. Ігнатієм Беньковським була зроблена копія, яка переховувалась в архіві монастиря за ігуменства о. Ампліята Крижановського, в 1777 році образ був обновлений. Сукню і срібні корони, подаровані паном Садовським було стоплено і виготовлено нові одежі, багато оздоблені позолотою, перлами і дорогоцінним камінням.
В 1815 році уряд забрав цю сукню до каси белзького циркулу. Щоб, однак, образ не був без належної оздоби, тодішній ігумен о. Маркіян Тарнавський наказав виготовити новий наряд. Сукня була зроблена з дерева, дуже гарно різьблена і позолочена. Як описує очевидець, образ став ще гарнішим. В такій оздобі стояв образ до 1901 року. В цьому році тодішній парох Кристинополя, о. Маркіян Повх задумав справити Матері Божій знову срібну сукню і корони. Парохіяни сприйняли цю новину з радістю і на пожертвування місцевих людей таку сукню і корони виготовили. Обряд зміни окладу проходив дуже святково: “В неділю по Покрові, після першої Служби Божої відбулось благословення сукні, а після цього о. Маркіян виголосив слово в честь Матері Божої і привселюдно прибив до образу сукню і корони. Під час цього торжества було перший раз відспівано пісню до Матері Божої Кристинопільської”, слова і музику до якої уложив і перший раз заспівав о. Мелетій Лончина, вже відомий на той час автор релігійних пісень.
Так прикрашений образ висів за великим престолом в Кристинопільській церкві до 1947 року. Образ Матері Божої вже віддавна славився чудесами. Ще коли він знаходився в домі панів Садовських, багато людей отримувало від нього ласки. А щоб вони не забувалися, не пішли в непам’ять, почала родина Садовських їх записувати. Записи ті старанно зберігались в сімейному архіві і разом з образом були передані в церкву. З тих пір як образ був виставлений в Кристинопільській церкві, він набув великої шани серед людей. Поклонитися йому йшли не лише горожани, й жителі з навколишніх сіл, а навіть і спеціально приїжджали з віддалених місць, щоб поклонитися образу Матері Божої.
Серед перших, хто почав поклонятися образу в церкві була жінка фундатора монастиря – Ганна Потоцька. Вона замовляла щодня перед тим образом дві Служби Божі читані, а щосереди і суботи Службу Божу співану чи молебен. Ганна Потоцька була побожною жінкою у всіх своїх потребах зверталась до образу Матері Божої. В монастирських книгах залишилось багато записів про ласки, які отримали віруючі, молячись перед іконою. Вони регулярно велись з моменту, коли було поміщено її в церкві і аж до 26 березня 1782 року. В монастирських книгах детально описано кожну подію оздоровлення конкретних людей, які гаряче молились до образу Матері Божої.
Крім допомоги окремим віруючим є декілька свідчень того, як Богородиця опікувалась цілим містом. Ось декілька з них. В 1768 р. в часі великої пожежі в Кристинополі, коли вже згоріло 56 будинків близько монастиря і вже займався дах василіанської церкви, монахи разом з народом, припавши перед образом Матері Божої, заспівали перед ним: «Під твою милість прибігаєм”». Зараз по відспіванню цієї молитви змінився вітер і відвернув полум’я від церковного даху і монастир разом з 2 будинками залишицись нерушені.
А в 1770 році лютувала морова хвороба довкола Кристинополя. На бажання місцевих горожан в серпні була організована процесія, на якій несли з великим торжеством навколо міста образ Ласкавої Матері Божої. Не зважаючи на те, що морова пошесть тривала ще 5 місяців після процесії, але в Кристинополі її не було.
З 1782 року записи в монастирських книгах припиняються. Причиною того стали дуже неспокійні і тяжкі часи для нашого народу. Поборюючи внутрішні і зовнішні клопоти, ченці не завжди могли припильнувати, щоб кожну ласку Матері Божої записати. А про те, що такі ласки люди отримували, свідчать записи, які збереглись в історичному архіві міста Львова. Так, в «Хроніці монастиря Василіан в Кристинополі від 1860 року», написаній Гриrорієм Маркевичем, коротко описано три випадки: «Оздоровився хлопчик перед іконою Матері Божої і дівчина з Пархача. Дівчина Текля Турок видужала 5.V.1878 року на очі».
Після реформи монастиря в 1888 році регулярні записи в монастирських книгах відновлюються. Деколи вони потрапляли і на сторінки друкованих органів, зокрема в 1901 році журнал «Місіонар» (№ 17) опублікував лист декана о. Кирила Селецького з всенародною сердечною подякою Богородиці від сім’ї Савки за оздоровлення їхньої доньки Марії.
На той час вже була складена молитва, якою люди звертались до Матері Божої Кристинопільської. Ось вона: «0, Пресвята Діво Маріє, Мати Господа нашого Ісуса Христа, Царице неба і землі. Я в покорі припадаю до Твоїх Пресвятих стіп і визнаю, що есмь великим грішником і недостойним твого св. Покрова. Знаю, одна, Твою велику любов і милосердя з яким приймаєш всіх, що до тебе прибігають і для того осмілююсь і я благати Твою Доброту про одну велику ласку і прийми мене за свою дитину і охороняй мене завжди своєю материнською опікою. Я хочу, щоби ти навіки була моєю Матір’ю, а я твоєю дитиною. Не відкинь цієї моєї просьби, але ласкаво її вислухай. Зі своєї сторони я обіцяю тобі, о моя Преподобна Мати, перед цілим небом і землею, що ніколи в житті не допущуся ні думкою, ні словом, ні ділом чогось такого, щоб образило би Твоє Материнське Серце. Обіцяю, що буду по своїй змозі старатись, щоб Тебе всі і всюди щораз більше почитали і любили. Допоможи мені, о найдорожча Мати, Своєю ласкою, щоб я свої обіцянки через все життя моє виконував. Нехай під Твоєю опікою живу і вмираю, а тоді буду впевнений, що во віки буду щасливий на небі. Амінь».
Слава про чудодійну ікону Матері Божої Кристинопільської в кінці 19 ст. вийшла далеко за межі Галичини. Визнаючи цей факт і підтверджуючи значення цього образу, в 1902 році Папа римський Лев ХІІІ надав церкві св. Юра в Кристинололі відпусти на всі великі свята Матері Божої і св. Онуфрія (мощі св. Онуфрія, другого покровителя цієї церкви, зберігались в храмі).
В ці дні Кристинопільський храм приймав особливо багато вірних. Так тривало до 1945 року. По закінченні війни, в зв’язку з відомими подіями, монахи починають залишати монастир і виїжджають на Захід. Залишилось тут лише два отці і один брат, які й надалі несли духовну обслугу тим, які ще залишились у великій колись парафії. Вони залишили останніми монастир 17 червня 1947 року: о. Арсен Кулибаба і брат Якинт Пилип. Від’їжджаючи, вони забрали з собою і найбільшу святиню храму – Образ Матері Божої Кристинопільської, а монастир і церква цим припинили свою діяльність більш як на 40 років.
Автор: Світлана Рабонець, “Кристинопільська Матір Божа”, Український католицький часопис “Місіонар” №1(15), січень 1994 р.
Повернення святині.
В червні 1947, з приходом комуністичного режиму, василіянська чернеча обитель у Кристинополі перестала функціонувати. 17 червня 1947 року останніми залишили вже опустілий монастир о. Арсен Кулибаба, брат Якинт Пилип та брат Веніямин. Вони переїхали до Варшави і таємно взяли із собою дорогу святиню – чудотворну ікону Божої Матері. Спочатку ікона знаходилась в каплиці новіціятського дому Сестер Служебниць, пізніше – в каплиці монастиря оо. Василіян. Від того часу аж до 1994 ікона зберігалася в церкві Успіння Богородиці у Варшаві.
В Україну святиня повернулася лише у березні 1994. В квітні 1994 її перенесли з львівського монастиря Святого Онуфрія – через села і міста Жовківського і Сокальського районів – до Червонограда. 7 квітня 1994 р. чудотворну ікону Божої Матері урочисто повернено у Кристинопільський василіанський монастир, де за її посередництвом спливають на вірних численні ласки. 1995 року після завершення реставрації, яку виконала художниця Оксана Ясинецька, Кристинопільська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці набула свого первісного вигляду.