Марійний культ і барокова розкіш костелу в Лопатині


Коли йдеться про архітектурну спадщину минулих століть в Україні, перше, що спадає на гадку – мальовничі (і не дуже) руїни поза межами великих, розпещених увагою туристів міст. І на цьому скорботному тлі кожна повернута до життя споруда, кожен врятований клаптик стінопису, що дихає давниною, здаються дивом. Лопатинський костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії, про який ми вже згадували побіжно тут, є одним із таких дивовижних прикладів того, як любов та повага до спадщини рятують, здавалося б, безнадійні споруди. Проте почнемо із самого початку.

Під опікою Пресвятої Діви Марії

Римсько-католицька парафія існувала в Лопатині вже на початках XV століття: 1413 року Земовит IV, князь Плоцький, фундував будівництво дерев’яного костелу «на честь Діви Марії і Святого Миколая, сповідника і єпископа Мирського» у villa Loppaczino (саме так в оригінальному документі латиною названо Лопатин).  

Використання матеріалів лише за згодою авторки.

Лопатин, так само як Белз, Буськ, Всеволж на низку інших місцевостей, Земовит отримав від короля як посаг за дружиною Олександрою (щось на штиб компенсації за відмову від претензій на польську корону). Фундаційну грамоту 1576 року підтвердив Стефан Баторій, щойно його обрали королем.

Герб Лопатина.

Про сам храм і про те, чи саме він був попередником нині існуючого мурованого костелу, інформації немає. З протоколу візитації Лопатина (Ecclesia Parochialis in villa Lopatyn…)  відомо, що 1766 року дерев’яний костел ще стояв, але поблизу нього вже заклали фундамент мурованого храму.

Ще в радянські часи в Лопатині зберігалася кам’яна фігура Діви Марії у повний ріст, що стояла на земній кулі. Припускають, що ця скульптура оздоблювала головний вівтар попереднього дерев’яного храму. А коли вибудували новий, фігуру поставили перед плебанією на високому (понад два метри!) постаменті, тому загальна висота скульптури сягала чотирьох метрів. Утім, власне висота скульптури спонукає дослідників сумніватися в тому, що фігура походила з дерев’яного костелу.

На жаль, після Другої світової війни радянська влада знищила і плебанію, і скульптуру. А ось на гербі Лопатина і досі зображена Діва Марія.

Справи будівничі

Новий, бароково-рококовий  храм  у формі латинського хреста постав з ініціативи Щепана Мікульського. Цей відомий достойник хотів стати ще й фундатором храму (саме за його кошти збудовано костели в Годовиці, Буську, Коломиї й Наварії). Як писав лопатинський хронікар о. Томаш Дроздовський у «Historia Ecclesiasiae…»,  «близько 1758 року Щепан Мікульський, львівський архідиякон, запропонував принаймні взяти співучасть у фундації лопатинського костелу, проте ясновельможна фундаторка Саломеа Холоневська з Котських, каштелянова буська, не хотіла взяти від нього жодної офіри».

Скульптура Діви Марії з дерев’яного костелу.

Однак о. Щепан, без сумніву, брав активну участь у реалізації задуму, недарма лопатинський костел так нагадує храм у Головиці, спроєктований на замовлення фундатора Бернардом Меретином. Саме Меретину вперто і помилково приписують авторство проєкту лопатинської святині (привіт, Wikipedia!). Щодо архітектора лопатинського храму, існують дві версії. Згідно з першою, автором проєкту був Мартин Урбанік, який деякий час працював у спілці з Меретином, а згідно з іншою – Клеменс Ксаверій Фесінґер, одружений з донькою вже згаданого Урбаніка. Хай би там що, лопатинський костел (як і кілька інших зафундованих Мікульським храмів) є реплікою годовицького костелу, що аж ніяк не применшує його цінності для сучасників.

Завдяки, без сумніву, щедрим фундаторам – власникам Лопатина Саломеї та Адаму Холоневським, будівництво костелу завершили 1772 року. Гадаю, варто згадати і про будівничого храму, невідомого з імені Стриєка, майстерність якого дозволила реалізувати величний проєкт.

Найкращий витвір Станіслава Строїнського  

Через 10 років по закінченні будови інтер’єр костелу розписав славетний львівський митець Станіслав Строїнський (1719 – 1802), автор фресок у бернардинському костелі, Латинській катедрі, костелі кларисок, палаці архієпископів і палаці Любомирських у Львові, а також храмів у Підкамені, Тернополі, Дрогобичі. За припущенням З. Горнунґа, художник навчався в майстерні Франциска Екштайна, а потім в його сина Себастьяна. Інші дослідники вважають, що Строїнський був учнем монаха-бернардинця Бенедикта Мазуркевича. Відомо, що 1745 року Станіслав вийшов із львівського малярського цеху, 1759 року отримав почесний статус Маляра Його Королівської Величності, а 1764 року — право носити шпагу. Вершиною його кар’єри стала посада королівського секретаря (1765).

Скульптура святого Станіслава

Якщо порівнювати мистецьку спадщину С. Строїнського з монументальним живописом італійських майстрів, можна побачити певні аналогії з римсько-болонськими взірцями. Ілюзіоністичну поліхромію в лопатинському храмі художник виконував у 63-річному, поважному віці. І саме лопатинські фрески вважають творчою вершиною митця.

Стінопис виконано в техніці al fresco ( розпис по вологій штукатурці), яка вимагає від художника високого рівня майстерності, адже на стадії створення важко передбачити результат. Фрескові композиції в Лопатині не вкривають поверхню стін у килимовий спосіб, а розташовані в ілюзійних архітектонічних рамах. У розписах домінують сюжети з життя Діви Марії, а також події з життя Церкви, як-от перемога флоту Священної ліги під Лепанто в 1572 році.

Чотири плиткі ніші головної нави і пресвітерія оздоблені символікою «Лоретанської літанії». У пресвітерії звертає на себе увагу композиція, центром якої є Богородиця-утішителька скорботних, що здіймається на хмарах над тлумом чоловіків та жінок, що моляться до неї. У лівій частині пресвітерія художник розмістив інвокаційну сцену, в якій Церкву символізує постать Папи, який вказує рукою на святиню в далечині. Перед ним навколішки стоїть Діва Марія, а в хмарах – постать Бога-Отця з ангелами. У нішах головної нави – палац з рисами барокової італійської архітектури, а також краєвид з кораблями, які поспішають на допомогу місту в обозі ворогів Церкви. Ліворуч від цієї композиції, обрамленої панопліями та лаворовим листям,  художник розмістив напис Auxilium Christianorum (допомога християн).

Еліптичну чашу у центрі, на стику головної нави і трансепту, Строїнський розписав ілюзіоністичною колонадою, увінчаною куполом з ліхтарнею посередині, а також вазонами і кошиками з квітами, а чотири трикутні вітрила – фресками і з образами Отців Церкви, що сидять на хмарах. Пласке склепіння пресвітерію, нави костелу і трансепту оздоблені композиціями, що представляють «Благовіщення», «Внебовзяття», «Поклоніння пастухів» і (доволі рідкісний образ в іконографії) «Sankta Gravitas» (свята вагітність) – зображення Діви Марії в червоних шатах і синьому плащі, лоно якої випромінює божественне сяйво. Ці сцени доповнені намальованою колонадою і балюстрадами, а також рослинними орнаментами і вазонами з квітами.

Цікавим рішенням, яке доповнює ілюзіоністичний стінопис Строїнського, є позолочені різьблені елементи, які підкреслюють мальовану архітектуру, підсилюючи ефект 3D.

Художник увічнив свою працю, залишивши над входом з бабинця до нави особистий  підпис на картуші з кошиком квітів: «Stanislaus Stroinski Se: Re: Pol: Prinxit A. D. 1782» (Станіслав Строїнський, секретар короля Польщі, намалював року божого 1782).

Чи був Пінзель?

Колись по обидві сторони головного вівтаря стояли вирізьблені з дерева триметрові фігури св. Миколая, св. Анни, св. Йоахима і св. Станіслава, про авторство яких дослідники досі сперечаються. Припускають, що їхнім творцем міг бути львівський скульптор Ян Оброцький чи Францішек Олендзький. Цього ми ніколи не дізнаємося, як не дізнаємося, хто був автором п’яти менших скульптур, бо жодна з них не збереглася до наших часів. Уже у радянський час їх порізали і спалили. Натомість два розп’яття, на думку покійного Б. Возницького, вирізьблені самим Іоаном Пінзелем. А навіть якщо це не так, невідомий нам автор був, безперечно, напрочуд талановитим митцем. Ці розп’яття зберігаються у фондах Львівської галереї мистецтв в Олеському замку.

Важливі люди і події

Внутрішні і зовнішні стіни костелу традиційно оздоблювали пам’ятні таблиці. На фасаді їх було дві – до 200-річчя битви під Віднем, зафундована 1833 року мешканцями Лопатина, і до 80-річниці Листопадового повстання (вмурована 1911 року на честь генерала Юзефа Дверницького, похованого на місцевому цвинтарі).

Парафіяни з Лопатинського костелу. Міжвоєнний період.

З опису костелу ми знаємо, що на внутрішніх стінах були таблиці, присвячені Адаму Клеменсу Саріушу Замойському (пом.1865 року), учаснику Січневого повстання Фердинаду Павловському (пом. 1863 року), що поліг на полі бою, й Адаму Мишці Холоневському, буському каштелянові (пом. 1772 року). У ризниці була також пам’ятна таблиця на честь фундаторів храму, Адама і Саломеї Холоневських. Там само висіли портрети фундаторів, які за нез’ясованих обставин зникли десь після 1938 року. Відомо, що у міжвоєнний час в Лопатин приїжджав нащадок Холоневських, який цікавився родинною історією і часто спілкувався зі священником Шафринським. Можливо, отець віддав ці портрети нащадку. Натомість до наших днів існує портрет їхнього сина Францішка Ксаверія авторства Юзефа Пітчманна – у фондах  Національного музею у Вроцлаві.

У криптах, вхід до яких розташований у південній стіні, до ІІ світової війни стояло кільканадцять саркофагів з останками власників Лопатина і членів їхніх родин, фундаторів костелу з родин Мнішків, Холоневських, Замойських і Млодецьких. У радянські часи останки похованих у криптах сплюндрували, а кістки порозкидали навколо костелу. Лише 1961 року людські кості зібрали і разом із тими, що досі лежали в дубових трунах у криптах, замурували в гробівці доньки лопатинського бурґомістра Іґнація Жака. Вони і досі там.

Лопатинська чудотворна

Окрасою головного вітаря служив образ Матері Божої Лопатинської, привезений з Рідкова. Історія ікони бере початок з 1754 року, коли чашник  шляхтича Цехановського Мацей Нестоємський попрохав слугу  летичівського судді Станіслава Качевського, що саме збирався на прощу до Ченстохови, привезти копію знаменитої чудотворної ікони. Привезена ікона справила незабутнє враження на Нестоємських. А в неділю 1 вересня 1754 року, коли родина пішла до церкви (Нестоємські дотримувалися східного обряду), їхня донечка Маріанна побачила, що ікона засяяла неземним світлом, а з очей Матері Божої закапали сльози.

Незабаром звістка про дивовижну ікону розійшлася довкола. І до садиби Нестоємських потягнулися місцеві жителі. Як засвідчив сам  господар, невдовзі йому наснилося, що він не гідний зберігати такий скарб у власному будинку, і 5 липня 1756 року ікону привезли до Лопатина й помістили в каплиці палацу тодішньої власниці містечка Катерини Мнішек з родини Замойських. Після молебну, який відправив настоятель лопатинської руської церкви Успіння Пресвятої Богородиці, ікону перенесли до костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Поштівка із зображенням костелу у Лопатині. 1909 р. https://polona.pl/

У Лопатині чуда й ласки Лопатинської Божої Матері тривали. Спеціальна єпископська комісія упродовж шести місяців 1758 року вислухала під присягою близько півсотні свідків. А 23 лютого 1759 року комісія офіційно визнала усі описані події чудом. Цього ж року провели інтронізацію образу. Святкування відбувалося «під акомпанемент оркестрів, під звуки труб і барабанів, церковних дзвонів і салюти гармат».

25 вересня 1770 року Папа Климент ХІV (1769 –1774) своїм бреве (коротке папське послання) надав право повного відпусту гріхів вірянам, які бодай двічі на рік (на свята Різдва Пресвятої Богородиці й Непорочного Зачаття Діви Марії) відвідують лопатинський костел. І Лопатин став місцем паломництва, другою Ченстоховою, яку відвідувало до 40 000 прочан на рік.

В архівних документах записано понад 500 див, які сталися з допомогою Матері Божої Лопатинської. Ось лише одне з них. Пані Софія Нестерович з Горохова записала таке свідчення: «Моя дочка Маріанна ще в 5 років стала калікою. У неї була настільки велика слабість, що ми бачили, що вона незабаром помре… так і сталося. Я обмила тіло, вбрала в сорочку і так положила померлу. Через деякий час ми почули стогін, і наша дочка попросила, щоб її подали воду… Потім Маріанна сказала мені: «Матусю: Я була в Лопатині». Я дуже зраділа і здивувалася, що моя дочка враз одужала…

Потім з дочкою ми приїхали до Лопатина, щоб подякувати Діві Марії за такі великі ласки. Під цими словами я готова присягнути».

1944 року частина поляків з лопатинського парафії виїхала в центральну Польщу. Із собою вони забрали чудотворний образ Матері Божої Лопатинської, а також цінні речі з костелу. Нині ікона зберігається в парафіяльному костелі села Войціце (Опольське воєводство, РП), а в лопатинському храмі є достовірна копія, освячена Папою Іваном-Павлом ІІ.

Лопатинські дзвони

З південного боку храму стояла цегляна дзвіниця на три дзвони. Один із них був вилитий 1857 року в майстерні Фельчинського в Калуші. Другий 1923 року привіз з Варшави Юзеф Куницький. (Його оплатив працівник лопатинського суду Броніслав Щербінський в пам’ять про польських солдатів, убитих росіянами 1920 року на Циганівці). Фундатором третього дзвону став парафіянин Юзеф Козаковський – офіру він зробив як знак вдячності Богові за 50 років шлюбу, однак цей дзвін мав ваду, тому ним не користалися.

Використання матеріалів лише за згодою авторки.

Перед від’їздом  до Польщі парафіяни  закопали два найцінніших дзвони, а третій, із вадою, залишився на дзвіниці до 1945 року. І лише 1992 року, коли храм повернули католикам, одна з мешканок Лопатина, Фердинанда Содомляк, показала місце, де були закопані дзвони. І 2011 року, після будівлі нової дзвіниці, вони повернулися на місце. 

Занепад та відновлення

У бурхливому ХХ столітті храм чимало пережив. 14 серпня 1920 року, під час штурму Лопатина армією Будьонного, росіяни обстріляли храм, перетворивши дах на решето. Лише у мури костелу влучили 38 снарядів, сім з них залишилися в стінах дотепер.

Розписи костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії авторства Станіслава Строїнського у Лопатині.

1933 року храм отримав статус пам’ятки архітектури, і львівський реставратор Збіґнєв Горнунґ почав вишукувати фінансування на реставрацію фресок Строїнського, однак праці розпочалися лише 1938 року. Але наступного року вибухнула ІІ світова і всі роботи, звісно ж, довелося призупинити.

У 1940 році радянська міліція забрала з парафіяльної канцелярії всі метричні книги. А 1946 року полякам довелося виїхали з Лопатина. Опустілий і спустошений храм перетворили на склад. Барокові скульптури спалили, бароковий орган і пам’ятні таблиці знищили. Костел перетворювався в руїну, поділяючи долю своїх багатьох братів, аж поки 1990 року Товариство відновлення костелу при парафії у Войціцах не взяло його під свою опіку. Новоутворений у Лопатині костельний комітет під керівництвом українки Дарії Бучковської ходив від будинку до будинку і зібрав понад 1000 підписів за повернення храму католикам. З цим листом українські та польські представники з Войціц звернулися до районної ради і отримали згоду на передачу костелу, але не кошти на відбудову. Щоправда, Львівське товариство охорони пам’яток виділило 20 000 рублів (чимала сума в часи тотальної кризи в країні), проте цього вистачило лише на підготовчі праці. На відбудову костелу збирали по нитці зі світу. Місцеві мешканки Дарія Бучковська і Юзефа Гуменюк ходили від будинку до будинку і назбирали ще 12 000 рублів, а в Польщі назбирали 80 000 рублів, однак це був лише початок.

Чудотворна ікона Лопатинського костелу.

Попри фінансові складнощі і жахливий стан інтер’єру, 16  липня 1991 року в костелі відправили першу службу Божу.

Стараннями мешканців Войціц і завдяки щорічній підтримці Міністерства культури Польщі (це були доволі скромні суми, від 60 до 140 000 польських злотих на рік), упродовж 2006–2015 років вдалося провести основні реставраційні роботи  – силами студентів Інституту консервації пам’яток при Вищій технічній школі в Нисі, які працювали під наглядом досвідчених реставраторів.

І хоч відбудова костелу триває досі, ця перлина Лопатина врятована і служитиме людям.

Редакція Krystynopol.info щиро дякує настоятелю лопатинського храму Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії о.Станіславу Майкшаку за надану інформацію, приділений час і гостинність, а також за цікавість до історії та невтомні старання у поверненні до життя святині.  

Автор: Олена Замойська.

Фото зі сторінки http://www.stowarzyszenielopatyn.pl, вільних джерел та зроблені Ю.Гринівим у травні 2020 року.

Джерела:

1. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziału Krajowego.T.2 – С.62.

2. Лильо О. Діяльність представників монументального живопису західноєвропейського традиції у Львові XVIII ст. Архівовано 30 жовтень 2016 у Wayback Machine. // Мистецтвознавство і дослідження. — С. 102.

3. Beata Cichecka-Wronowska. Historia kościoła w Łopatynie.

4. Володимир Олійник. З історії чудотворного образа Божої Матері Лопатинської і деяких інших українських ікон: https://dt.ua/HISTORY/pid-omoforom-prechistoyi-divi-256947_.html

5. Hornung Z. Stanislaw Stroinski 1719-1802 [Zarys monograficzny ze szczegolnym uwzglednieniem dzialalnosci artysty na polu malarstwa sciennego] // Prace sekcyi historyi sztuki i kultury Towarzystwa naukowego we Lwowie. — Lwow, 1935. — T. 2. — Zesz. 5.

6. Лисун Я. Творчість Станіслава Строїнського в контексті розвитку західноєвропейського бароко.

7. Krasny PO problemach atrybucji architektury nowożytnej: Kościoły w Kołomyi, Busku, Brzozdowcach i Łopatynie a twórczość Bernarda Meretyna // Folia Historiae Artium. — 1994. — № 30.

8. Tadeusz Kukiz. Lopatyn. Dzieje i zabytki. Warszawa: Stowarzyszenie „Wspolnota Polska”, Osrodek do spraw poskiego dziedzictwa kulturowego poza granicami kraju w Warszawie. — 2004.

9. Возницький, Борис. “Іоанн Георг Пінзель”. — Olszanica: Bosz, 2007. — 144 с.

Open standalone map in fullscreen mode
Костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії

loading map - please wait...

Костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії 50.222129, 24.843028 Костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!

Залишити відповідь