Розвінчуючи міфи інтер’єру Тульчинського палацу


Деяким палацам, що були збудовані на кошти Потоцьких повезло: ми знаємо, як вони виглядали зсередини, маємо фотографії чи замальовки інтер’єрів. Прийшов час відкрити таємниці кількох фотографій, які досить часто в мережі Інтернет, музеях, і в різних виданнях презентуються як «види інтер’єрів Тульчинського палацу» Станіслава-Щенсного Потоцького (1751-1805).

На превеликий жаль, до нас дійшли лише дві (?) фотографії, які ми, з великою долею правди, можемо ідентифікувати як вид однієї зали Тульчинського палацу (ми не знаємо, де оригінал цих фото, тому будемо вдячні за будь-які підказки). Фотографії ймовірно походять з фотоальбому військового лікаря 76-го піхотного Кубанського полку, казарми якого певний час розташовувались у Тульчинському палаці Потоцького (інформація від Владислава Вігуржинського з Тульчина). Усі ж інші фотографії начебто інтер’єрів палацу в Тульчині з різних джерел, не прив’язані до цього об’єкту.

Фотографія Тульчинського палацу, яка ймовірно походить з фотоальбому військового лікаря 76-го піхотного Кубанського полку, казарми якого розташовувались у палаці Потоцького.

Чи не вперше фотографії з якимось гарним внутрішнім простором будівлі використав у своєму дослідженні Василь Циганюк – покійний директор Вінницької бібліотеки ім. Тімірязєва (Циганюк В. Ф. Нещасні щасливі. Маловідомі сторінки з минулого життя Тульчинського двору. Вінниця, 1991. – 28 с.). В дослідженні Циганюка про життя Потоцьких ці інтер’єри мають наступні підписи: Тульчинський палац – центральна, золота, загальна зали, спальна кімната та південна галерея. Фото невідомих палаців продовжують використовувати у Тульчинському музеї для «унаочнення» втраченої краси палацу.

Фотографія Тульчинського палацу, яка ймовірно походить з фотоальбому військового лікаря 76-го піхотного Кубанського полку, казарми якого розташовувались у палаці Потоцького.

Насправді, ці зображення було взято із різних джерел, але найбільше запозичене з книги: Paul Favier «L’architecture et la décoration aux palais de Versailles et des Trianon», Paris, 1899 та Pierre de Nolhac «Versailles: Les intérieurs (deuxième série)», Editions Albert Morancé, Paris (s.d) (vers 1925), використано також фотографії François Antoine Vizzavona. Робота над походженням решти фотографій із дослідження Циганюка та музею триває.

Зупинимось на цих кількох зображеннях і зрозуміємо, що до Тульчина вони не мають жодного відношення, окрім того, що у свій час Тульчинський палац називали «подільським Версалем»:

На першій фотографії зображено тамбур каплиці Версальського палацу (Національний музей замків Версаля та Тріанона). Він розташований на першому поверсі північного крила замку, над королівською каплицею. Зала має архітектуру, ідентичну архітектурі Королівської каплиці (капели). Ця кімната, вимощена мармуром і оздоблена коринфськими колонами, прикрашена двома скульптурами:  Велич (на фото) та Слава. Скульптури 1730-х років роботи Жака Буссо. Алегорична фігура Величі тримає один скіпетр у правій руці, інший відкритий, біля ніг символ сили і величі душі – лев, нога стоїть поруч із рогом достатку. З двох сторін великі двері, які вражають якістю та красою оздоблення, то робота Дешардіна.

Тамбур каплиці Версальського палацу. Національний музей замків Версаля та Тріанона.

Друга фотографія представляє той же Версальський палац і на фото зображено «офіс короля в невеличких апартаментах» (Petit Appartement du roi). Апартаменти короля складаються з кількох кімнат та залів різного підпорядкування. Розташовані на першому поверсі палацу, кімнати знаходяться в найдавнішій частині палацу, що датується правлінням Людовіка XIV. При Людовіку XIV в цих приміщеннях розміщувалися королівські колекції художніх творів і книг, прикрас та дорогоцінного каміння утворюючи своєрідний музей. За Людовика XV та Людовика XVI кімнати були модифіковані для розміщення закритих приватних житлових та робочих з секретером приміщень. У цей час кімнати були перероблені на ігрові кімнати, змінено оздоблення, яке являє собою найкращі існуючі зразки стилю Людовика XV та стилю Людовика XVI у Версалі.

Робоча кімната короля в Версалі. Національний музей замків Версаля та Тріанона.

Третя фотографія переносить нас в заміську монаршу резекцію – палац Фонтенбло. Він розташований за 55 км. від Парижу. На фотографії спальня імператора Наполеона, яка раніше була туалетною кімнатою Людовіка XVI або кімнатка для пудрення. З 1808 року Наполеон переобладнав цю кімнату, зберігши оригінальний декор попередніх монархів. Тут збереглись каміни, різьблені дерев’яні панелі, скульптура над дверима. Потаємні двері вели до бібліотеки та робочої кімнати на першому поверсі. Стіни були пофарбовані білим кольором із щедрим!!! додаванням золотого оздоблення з імператорськими емблемами. Саме в цій кімнаті в Фонтенбло у 1814 р. під тиском своїх маршалів Наполеон підписав зречення від престолу і своє, і всіх своїх нащадків.

Палац Фонтенбло та спальня Наполеона.

Четверта фотографія знайомить із величною кімнатою – спальнею для всіх дружин суверенів Франції, принаймні від королеви Марії де Медичі до імператриці Євгенії в тому же палаці Фонтенбло. Чи не найбільше ця спальня була модернізована за дружини Людовіка XVI, Марії Антуанетти, яка і зараз носить її ім’я. Над вхідними дверима зображення намальовані у 1787 році. В спальні встановлені двері в стилі арабеск. Шовк для стін та оздоблення меблів змінювався залежно від сезону – літній та зимовий варіанти. Шовк був оновлений в Ліоні з 1968 по 1986 рр. за візерунками 18 століття. Взимку алькови і меблі затягували оксамитом, на вікна вішали оксамитові штори, а влітку використовували парчу шитою золотом. Головне місце займає ліжко з балдахіном, яке замовила Марія Антуанетта, і яким вона так і не встигла скористатись. Килим на підлогу в спальню був виготовлений мануфактурою Савоннері.

Палац Фонтенбло та спальня Марії Антуанетти.

П’ята фотографія переносить нас в інше місце та знайомить з фантастичною картинною галерею вже в палацово-парковому музеї-заповіднику «Павловськ»  — палацово-парковий ансамбль кінця XVIII — початку XIX століть, розташований в місті Павловську, сучасному передмісті Санкт-Петербурга. Палац чимось (ну дуже віддалено) нагадує архітектурою Тульчинський. І фото багатої картинної галереї мало б слугувати унаочненням того, що було колись у Тульчині, за ідею тих, хто використав ці фотографії.

Палац в «Павлівську». Картинна галерея.

Довідково про історію палацу Потоцьких в Тульчині:

Палац Потоцьких в Тульчині є найбільшою магнатською резиденцією та палацом на східних територіях Речі Посполитої, кращим, зразком архітектури класицизму та характерним для нього палладійським типом в Україні, представником архітектури XVIII ст. Датою початку будівництва палацу є 1780 рік, коли Станіслав-Щенсний Потоцький підписав угоду з архітектором, влітку 1781 року почали звозити каміння під палац. Архітектором цього проекту вважають француза Лакруа (ймовірно мав ім’я Юзеф, Жозеф). La Croix, La Kroa чи Lacroix (зустрічаються різні написання ймовірно одного й того прізвища) в історичних документах вказаний як «архітектор та будівничий, відповідальний за побудову палацу», але не вказаний архітектором, автором цього проекту). Можливо, цей проект належав іншому архітектору, допоки це питання не закрито остаточно.

Юзеф Ріхтер (1780-1837). Рисунок: Палац в Тульчині. Датування: 1835 рік. Сепія, акварель, олівець, папір (27,5 x 40,5 см.). Національний музей у Варшаві.

Великий за розмірами палацовий ансамбль за поземним планом нагадував літеру П, три корпуси були з’єднані між собою одноповерховими напівкруглими галереями-оранжереями з великими вікнами. Над внутрішніми роботами та оздобленням палацу працював художник та архітектор (?) Лятур  (La Tour), зображений разом із Жозефіною Потоцькою, її дітьми та художником Лампі старшим на фоні палацу, та голландець Меркс (Merks, Merx, Merk).  Над господарчими спорудами працював Ігнаций Феcсінґер (Fessinger). Первісне розпланування в палаці — анфіладне. Склепіння — пласкі. Палац мав стінописи доби класицизму (не збережені). Наскрізні арки були прикрашені трикутними фронтонами, в тимпанах яких було розміщено горельєфи з військовими атрибутами.

Будова палацу – головного корпусу та флігелів з господарчими спорудами тривала впродовж 7 років, коли всі роботи були закінчені, над головним входом був розміщений напис польською мовою: «Щоб завжди вільних і доброчесних був помешканням, споруджено 1782 року. («Хай буде навіки обителлю вільних і добродійних» – інший варіант перекладу). Головний фасад виділявся балконом із десятьма колонами. Його фриз було прикрашено відлитим з міді й позолоченим написом польською мовою та великим мідним гербом угорі.

Наполеон Орда (1807-1883). Рисунок: Тульчин. Палац Потоцьких. Вигляд із паркової сторони від річки Сильниця. Датування між 1871-1874 роками. Акварель, олівець, папір. Національний музей у Кракові.

Великий cour d’honneur(курдонер, «почесний двір») із круглою клумбою (її можна побачити на акварелях Юзефа Ріхтера та Наполеона Орди з 1840-х років) посередині утворював квадрат перед центральним палацом (довжиною 68 м) та бічними господарськими будівлями (довжиною 80 м), з’єднаними критими напівкруглими галереями (одна з галерей, де була оранжерея Софії Потоцької,  була повністю розібрана у 2010 році). У часи володарювання та господарювання Потоцьких це був розвинений ансамбль з декількох споруд. Усі будівлі стоять на вирівняному плато (400 х 250 м) на правому березі річки Сільниці.  Садиба мала: центральний палац і два бічні флігелі, картинну галерею, бібліотеку (17.000 томів), невелику друкарню, манеж, турецькі лазні (зруйновано), стайні (зруйновано), оранжерею (зруйновано), декілька службових приміщень, садибний театр (зруйновано).

Позаду розміщувався парк з видозміненою назвою «Хороше» (ймовірно перекладений із французького La roche – каміння, скеля) на 10 гектарів (заклав парк Piotr Lenreau, французький проектант парків, садівником був англієць Міллер). У пейзажному парку, закладеному в 1780-ті роки (є датування 1793 рік), переважали сосни та італійські тополі. Була і своя мережа каналів і ставків. Галявини парку прикрашали альтанки, фонтани, скульптури. Недалечко «турецької лазні» стояла кам’яна баба. Кількома підземними спорудами, тунелями палац Потоцьких з’єднувався з іншими об’єктами Тульчина.

Антон Антонович Гетц. Тульчинський палац.
Фотографія 1872 року. Центральний корпус палацу. Національна бібліотека імені Вернадського (м. Київ).

Підземелля з давніх часів використовувались  як схованки від нападників чи холодильні камери (приміщення для зберігання вин та продуктів) тощо. При палаці навіть був створений театр із невеликим репертуаром опер та концертів, трупа налічувала десь до 200 акторів. Садовий фасад палацу нагадує північний фасад королівського палацу в Лазієнках (Варшава). Передня частина палацу була з’єднана мальовничою алеєю з костелом ордену домініканців (сучасний Різдва Христового кафедральний собор), розташованою за 200 м.

Палац одразу став центральною резиденцією так званої Тульчинської гілки Потоцьких та одним з культурних центрів Східної Європи. Першопочатково Потоцькі проживали у так званому Старому палаці, побудованому/закладеному в 1757 (1775) роках. Після завершення нового палацу родина розмістилась у ньому. В палаці розміщувалась велика колекція живописних творів різних часів, у тому числі з Кристинопільського та Тартаківського палаців було перевезено родинну галерею Потоцьких та сімейний архів.

Антон Антонович Гетц. Тульчинський палац.
Фотографія 1872 року. Східний корпус палацу.
Національна бібліотека імені Вернадського (м. Київ).

Не будемо зупинятись на різних історичних колізіях, пов’язаних із палацом. Лише скажемо, що його відвідувало чимало знаних та невідомих гостей, які залишили розлогі та дрібні згадки про час проведений у Потоцьких. Гостювали тут: король Станіслав-Август Понятовський, Юліуш Словацький, Станіслав Трембецький (який був похований у Тульчині) та інші відомі гості. Періодом найінтенсивнішого світського життя в Тульчині завжди був травень, коли з нагоди іменин Станіслава-Щенсного Потоцького (8 травня) і Софії (15 травня) з’їжджалася на кілька тижнів уся родина та численні запрошені гості.

Після смерті Станіслава-Щенсного Потоцького в 1805 році палац та увесь Тульчинський маєток перейшов, внаслідок кількох судів та спірних моментів по розподілу великої спадщини, від 1807 р. до його сина Мечислава Потоцького (який прийняв у православ’ї ім’я Михайло) [ЦДІАУК. – Ф. 49, оп. 1, спр. 2566; 2818]. На Тульчинсько-Таужанський маєток 30 червня 1845 р. (підтвердження від 17 липня 1845 р.) Сенат  наклав “негласную“ заборону. Для того, щоб перешкодити Мечиславу Потоцькому продати Тульчинсько-Таужанський маєток, у 1865 р. Сенат наклав ще одну заборону, яка була знята наприкінці 1868 р. Деякий час маєток у Потоцького орендував дійсний статський радник Віктор Афанасійович Абаза, що не сприяло розвитку цього господарського комплексу.

Палац у Тульчині. Фотографія авторки 2007 р.
Тут на фото ще видно оранжерею, яку розберуть в 2010 році.

У жовтні 1868 р. Мечислав Потоцький підготував документи [ДАВО. – Ф. Д-473, оп. 1, спр. 488.] на продаж Тульчинського та Ольховатського (Вільхуватського) ключів у кількості 46 сіл (49 092 дес. 465 саж. кв. землі [ЦДІАК України. – Ф. 49, оп. 2, спр. 163; оп. 1, спр. 2029. – Арк. 5; Ф. 487, оп. 12, спр. 498. – Арк. 1–2 зв.]) племінниці Марії Болеславівні (дочці брата Болеслава Потоцького) та ії чоловіку Григорію Сергійовичу Строганову [Ф. 486, оп. 1, спр. 14484; Ф. 49, оп. 1, спр. 2029. – Арк. 5 – 7 зв.].

15 січня 1869 р. було підписано “купчую крепость” між Мечиславом (Михайлом) Потоцьким та Марією Болеславівною Строгановою на суму 1 250 000 рублів, також покупець прийняла на себе сплату 595 516 рублів сріблом боргу, тобто весь маєток коштував М.Б. Строгановій 1 845 516 руб.[ ЦДІАК України. – Ф. 49, оп. 1, спр. 2029. – Арк. 5.]

9 грудня 1874 р. Строганови перепродали Тульчинські та Ольховатські землі (всього 50 тис. десятин) Департаменту уділів [ЦДІАК України. – Ф. 487, оп. 12, спр. 498. – Арк. 1–2 зв., 80–82; Ф. 258, оп. 1, спр. 8. – Арк. 11–12 зв.; РДІА. – Ф. 1152, оп. 1, спр. 206; Ф. 560, оп. 10. – Арк. 3–59; Ф. 1286, оп. 2, спр. 384. – Арк. 11; История Уделов за столетие их существования 1797–1897. Управление Уделами и удельное хозяйство. – СПб., 1902. – Т. 1. – С. 187, 207.], за що отримали 3,5 млн. рублів [ЦДІАК України. – Ф. 442, оп. 563, спр. 1; Ф. 486, оп. 1, спр. 14484; Ф. 493, оп. 1, спр. 92. – Арк. 41–41 зв.].

Портик із родинними гербами Потоцьких та Мнішків. Наразі барельєф з гербами розібраний. Перебуває на реставрації.
Фотографія авторки 2007 р.

У деяких наукових роботах [Chrzaszczewski А. Pamiętnik oficjalisty Potockich z Tulczyna. – Wrocław, 1976. – S. 166; Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. – Warszawa-Wrocław, 1994. – Część II: Ziemie ruskie Korony. – T. 9: Województwo podolskie. – S. 430–431; Slownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1893. – T. XIII. – S. 613; Jaroszewski T.-S. Materialy do dziejow//Muzeum Narodowe w Warszawie. – Warszawa, 1982. – T. XXVI. – S. 309–330.] вказано, що Тульчинським маєтком до часу продажу цих земель Строгановими Департаменту уділів володів Петро Ольденбурзький. Жодних документів, які б підтвердили купівлю Тульчинського маєтку Ольденбурзьким у Строганових, нами не знайдено. Так 9 грудня 1874 р. родина Потоцьких повністю відійшла від управління та життя у Тульчинському маєтку. Палацовий комплекс у пізніші часи використовувався під військові казарми та офіцерське казино.

На фото вгорі: Наполеон Орда (1807-1883). Рисунок: Тульчин. Палац Потоцьких. Датування 19 серпня між 1871-1874 роками. Акварель, олівець, папір. Національний музей у Кракові.

Більше фотографій з Тульчина можна переглянути з дописів Максима Ритуса: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/217021.html, https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/215956.html

Більше фотографій і деталей у статті за посиланням: https://www.academia.edu/43039332/Potocki_Palace_in_Tulczyn._History

Автор: к.і.н. Оксана Лобко @Oksana Lobko.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!


Hotels24.ua Отели за полцены и реальные отзывы гостей!

Залишити відповідь