Історією рідного краю цікавиться у наш час вкрай небагато людей. Бо яка, здавалося б, різниця, хто тут жив і що робив далекі два або три століття тому? Для чого перейматися цими питаннями, витрачати на їх дослідження свій час і зусилля, якщо максимальною віддачею за непросту працю буде кількадесят «лайків» у соцмережах? Але весь наш світ, як відомо, тримається на ентузіастах, тобто на людях, котрі наполегливо втілюють у життя безперспективні на перший погляд ідеї.
Сьогодні нам здається, що тим сотням тисяч українських та іноземних туристів, які щороку стирають підошви свого взуття об древню бруківку центральної частини Львова, наш провінційний промисловий Червоноград ніколи не впаде у око. Та не варто забувати, що років із п’ятнадцять тому столиці Галичини теж навіть близько не було у переліку тих місць, які мандрівникам із сусідніх держав пропонують відвідати першочергово. Архітектурних пам’яток з того часу у Львові більше не стало. Але з’явилося щось таке, що тягне до себе, наче магніт. А чи можна поширити цей туристичний магнетизм і на наш багатий славетними подіями минулого край? Відповідь на це питання шукаємо у розмові із краєзнавцем, модератором сайту Krystynopol.info Юрієм Гринівом.
– Пане Юрію, для початку розкажіть, будь ласка, коротко про себе. Чим ви зараз займаєтеся і як прийшли до бажання детально вивчати історію нашого краю?
– Я червоноградець. Народився та виріс у цьому місті і покидати його не збираюся. На сьогоднішній день одним із моїх найголовніших занять є організація різноманітних спортивних заходів. А ще я є програмістом та дослідником історичних явищ і подій. Бажання дізнаватися про минуле мені, мабуть, передалося від дідуся Михайла Опанасовича Тібенка, який активно займався вивченням історії радянського періоду, а зокрема Другої світової війни.
Ідея про створення публічного інтернет-ресурсу, присвяченого історії нашого краю, в мене з’явилася ще у 2004 році. Звернувся із нею до тодішнього керівництва Червоноградської філії Львівського музею історії релігії, але підтримки не знайшов. Мабуть, тому, що у той час всесвітня мережа в Україні лише розпочинала свій розвиток і мало хто сприймав подібні пропозиції всерйоз. До другої спроби мені довелося йти довгих 13 років. У 2017-му я запропонував уже новому керівництву місцевого музею спільно розробити і наповнювати краєзнавчий сайт. Цього разу ми змогли дійти спільної мови, і таким чином побачила світ сторінка Krystynopol.info, на якій розміщені матеріали про історію нашого міста, його туристичні об’єкти та історичні постаті.
– Яким чином вивчення і поширення інформації про історію нашого краю може сприяти розвитку міста? За яких умов Червоноград може отримати шанс на здобуття туристичної привабливості?
– Мене дуже дивує той факт, що за майже три десятиліття української незалежності у північній частині Львівщини практично не піднімалося питання про необхідність покращення туристичного іміджу регіону. Незважаючи на те, що наша історія є надзвичайно цікавою, через різні політичні причини до розвитку туризму у жодної із влад не доходили руки. Аж до Другої світової війни Кристинопіль був єврейським містом із польською назвою. Але шалені оберти колеса історії призвели до кардинальних змін, після яких наша територія відбудовувалася практично з нуля вже зовсім іншими людьми. Історичне надбання в цей час фактично обнулилося, і наслідки цього процесу ми відчуваємо аж дотепер.
Та незважаючи на усі ці катаклізми, наше місто, на мою думку, матиме нагоду стати одним із центрів розвитку туризму. Але потрібно чітко розуміти, що у наш час індустрія мандрівництва та супутня до неї музейна справа повинні мати виключно прикладне значення. Назавжди в минуле відійшли ті часи, коли учнів шкіл «з-під палки» заганяли на екскурсії. Сьогодні завдяки туризму можна створити чимало робочих місць та наповнювати бюджет. Причому далеко не завжди слід «вигадувати велосипед», методика підвищення туристичної привабливості певної території у світі успішно випробувана уже не один десяток разів.
Візьмемо, наприклад, традиційну для багатьох населених пунктів фотозону із величезним написом «Я люблю [назва міста]». Вперше цей вид атракції запровадили в Амстердамі у не такому вже й далекому 2004 році. Зараз керівництво міста роздумує над тим, аби демонтувати ці літери та шукає інші шляхи зменшення кількості мандрівників, адже їхньої навали не витримує інфраструктура. Звісно, справа не лише у цих інсталяціях. Справа у послідовності розвитку всієї туристичної галузі, тобто об’єктів архітектурної та мистецької спадщини, готельного бізнесу, закладів громадського харчування та розваг. І у тому, що коли цивілізований світ уже переходить від орієнтації на кількість відвідувачів до орієнтації на їх «якість», роблячи ставку на тих людей, які цінують можливість бути залученими до споглядання чи навіть творення високого мистецтва, ми фактично ще не розпочали першого етапу.
Люди, які вирішать взятися за системний розвиток туризму у Червонограді та околицях, повинні розуміти, що історія нашого краю нерозривно пов’язана із життям польських та єврейських громад. І ми ніяк не зможемо привабити значну кількість мандрівників із цих країн, якщо розповідатимемо їм виключно про події минулого, пов’язані з Україною. Тому вкрай важливо створити туристичні маршрути, які будуть пов’язані із кожним етносом, представники якого мешкали на цій території впродовж багатьох попередніх століть. Причому робити це слід уже зараз, бо в найближчі роки люди перенаситяться крупними історичними містами та шукатимуть ковток свіжого повітря на теперішній периферії. Саме в цей момент Червоноград і отримає свій шанс.
– Чим саме наше місто зможе привабити потенційних відвідувачів?
– В першу чергу цікавими об’єктами архітектурної спадщини та історіями життя пов’язаних із ними видатних людей. Звісно, основною атракцією північної Львівщини має стати наш унікальний палац Потоцьких. Цей комплекс було споруджено всередині XVIII століття. І зараз ми, на щастя, маємо можливість користуватися усіма оригінальними кресленнями архітектора П’єра Ріко де Тірргея, які були складені у 1757 році. Щоб це місце стало значно привабливішим, слід хоча б частково відновити його первісний вигляд. А зокрема, дендропарк, який знаходився у східній частині палацо-паркового комплексу, прогулянкові доріжки, систему освітлення, місця для відпочинку. Необхідно також наповнити змістом нещодавно розчищені підземелля палацу. Робота зроблена немала, але це лише перший крок. Люди з інших країв зацікавляться підвалами давньої споруди лише тоді, коли там знаходитимуться різні історичні речі, причому зовсім не обов’язково вони мають бути автентичними, тобто справжніми. Куди, на вашу думку, йдуть в першу чергу люди, які купують квитки на вхід у замки Кам’янця-Подільського, Хотина, Дубно? У зали інквізиції! Тобто туристи шукають в першу чергу нові емоції, а вже після цього – історичні знання. Для підвалів палацу Потоцького ми також можемо виготовити знаряддя тортур і стилізувати їх під старовину. Повірте, привабливість об’єкту після цього зросте в рази. І жодного обману тут не буде, адже в часи Фелікса Казимира та Францішка Салезія Потоцьких людей у Кристинополі катували.
В підземних приміщеннях костелу Зіслання святого Духа (тепер церква св. Володимира) знаходився мавзолей родини Потоцьких. Там були поховані представники кількох поколінь місцевої шляхти, а також їхні помічники – юристи, медики та інші. У 1988 році, коли запустілий костел передали православній громаді, наші люди по-господарськи взялися наводити у підвалах порядок. Усі людські кістки вони зібрали докупи та перепоховали на старому Кристинопільському цвинтарі. Тепер на місці цього перепоховання знаходиться непомітний зелений хрест. І саме там, вочевидь, зберігаються рештки славного роду Потоцьких. А у підвалах зараз пусто, білі стіни. Цей об’єкт, звичайно ж, також міг би привабити туристів, якщо його знову наповнити історичний змістом.
Ще кілька слів хочу сказати про основну будівлю палацу. Музей історії релігії, який вже немало років там знаходиться, є недофінансованим. І це, на жаль, тягне за собою важкі наслідки. Адже є немало людей, які володіють великими колекціями видатних творів мистецтва і готові надавати ці роботи для експонування у різних музеях. Але червоноградці поки що практично не мають шансів побачити ці шедеври на власні очі, бо наш музей не володіє достатньою кількістю засобів для зберігання та презентації таких колекцій, а також для їх охорони. Щоб видатна картина Моне чи Айвазовського виглядала належним чином, вона має бути виставлена на огляд у добре відремонтованому залі, правильно освітлена. Щоб відвідувачі проекту Світлани Бордун «Музика палацу Потоцьких» поринули у музичний світ Шопена, вони точно повинні сидіти не у дерев’яних кріслах радянської епохи, які вже давно розвалюються. Аби в майбутньому наш палац отримав друге дихання і був належно відреставрований, його, на мою думку, слід повернути у комунальну власність міста. А далі потрібно брати за зразок музей у польському Перемишлі. В тамтешньому замку є все для туристів – відпочинкові зони, крамнички, заклади громадського харчування, красиве освітлення, фотозони, дитячі майданчики і багато чого іншого, в тому числі навіть ліфт для людей з обмеженими можливостями.
А щоб мандрівники залишалися в Червонограді на ніч, тобто щоб мали заробіток місцеві готелі, потрібно розробляти туристичні маршрути. А цікавих історичних об’єктів в околицях нашого міста є дуже багато. Лише перерахую – Сокаль, Белз, Варяж, Угнів, Тартаків та інші. Я щиро захоплююся працею Ганни Гаврилів та Юрія Воронецького, які цьогоріч буквально за кілька тижнів змогли відновити інтерес людей з різних куточків України до палацу Лянцкоронських у Тартакові. Вони буквально миттєво зробили більше, ніж місцева влада за майже 30 років. Саме з таких людей усім нам і треба брати приклад.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про історичний ресурс Krystynopol.info. Хто допомагає його наповнювати та на які матеріали відвідувачам рекомендуєте звернути увагу в першу чергу?
– Моя основна заслуга у цьому проекті – це створення інтернет-платформи. Концепція ж нашого ресурсу полягає у тому, що кожен місцевий мешканець, який цікавиться історією рідного краю, може розміщувати там свої статті. Найцікавішими для мене є два об’ємні матеріали, які там наразі розміщенні – про Кристину Любомирську, дружину засновника міста Фелікса Казимира Потоцького, а також про величезну хімічну фабрику «Ванда», яка працювала в Кристинополі з 1925 до 1939 року. Авторами статей нашого сайту є Галина Гриник, Олександр Коркішко, Іван Напора, Сергій Солодкий та інші. Особлива подяка за співпрацю Олені Замойській, Оксані Лобко, Андрію Процику, Ганні Гаврилів, Олені Британ та нашим партнерам з-за кордону краєзнавцям Ришарду Гавришу та Оресту Антошківу. Щиро вдячний їм за допомогу і підтримку. А ще закликаю усіх тих людей, які мають давні фотографії та різні історичні документи, контактувати з нами у Фейсбуці. Таким чином ви зможете внести вагомий вклад у дослідження історії нашого краю.
– Якими є найамбітніші плани краєзнавця Юрія Гриніва?
– Дуже хочу найближчим часом втілити в життя одну цікаву ідею. Мої знайомі володіють георадарами – це високоточні прилади, які можуть виявляти порожнини під землею. З допомогою цього обладнання, сподіваюся, ми складемо точні карти підземних ходів між палацом Потоцьких і теперішніми храмами святого Юрія та святого Володимира, а згодом їх розчистимо і відновимо.
Автор: Андрій Дікальчук.
Джерело: “Новини прибужжя”, №97-98, 21 листопада 2019 р.