І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина ІI


У Салезія і Анни Потоцьких було декілька дітей, але більшість з них померло ще задовго до подій, про які мова піде далі. А в ці часи жила тільки дочка Марія та молодший син, хороший хлопчик, на ім’я Щесний.

Марія невдовзі була видана заміж за Брюля, старосту варшавського, і весілля було з святкуваннями у декілька днів, за присутності самого короля та численних гостей. Нащадок славного роду та спадкоємець усіх титулів, маєтків та багатств Салезія – Щесний, виховувався вдома, у Кристинополі, під безпосереднім наглядом його батька та люблячої матері, що надто балувала сина. Саме тому дитина виросла жіночно-нервовою, слабодухою і безвольною, не здібною ні до якої діяльності – політичної, суспільної чи домашньої.

Ця публікація є продовженням статті І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина І. Текст подається з оригіналу 1896 року без корегування. Тому деякі наведені історичні факти можуть не збігатися з результатами подальших досліджень – прим. Ю. Гринів.

В замку пана воєводи проживав ще маршалок Кароль Сєраковський, якому, коли вже підріс, вирівнявся і прийшов в повні літа Щесний, і було довірено його подальше виховання та навчання, переважно військове.

Маршалок, бажаючи розвинути свого підопічного не тільки фізично, але й морально, виїздив з ним на щоденні прогулянки верхи, під час яких давав йому уроки природничої історії. Трапилось так, якраз в ті часи на Сокальщині з’явилась морова хвороба, або східна (турецька) віспа, – і старий воєвода, боячись, щоб зараза не проникла до Кристинополя, наказав оточити військом всі околиці свого замку та слідкувати за тим, щоб здорові люди не контактували з тими селами, де лютувала зараза.

Францішек Салезій Потоцький з сином Станіславом Щесним. Бернардо Беллотто. 1763-64 рр.

Маршалок Сєраковський, який щоденно об’їзджав вартових, брав з собою і Щесного. А на зворотньому шляху прямував до Сушна, в невеликий замок дрібного та небагатого шляхтича Коморовського, котрий зі своєю сім’єю зрідка з’являвся до кристинопільського воєводи на уклін.

Під час цих поїздок Щесний познайомився та зблизився з красунею Христиною-Гертрудою, дочкою Коморовського, та палко покохав її. Молода дівчина відповіла йому тим же.

Переконавшись в коханні до нього Христини Щесний став просити Коморовських, щоб вони дозволили йому одружитися на дівчині. Коморовські радили йому наперед звернутися до батька, але коли Щесний категорично заявив, що воєвода не згодиться з його вибором і прийме невістку лише тоді, коли шлюб вже відбудеться. Коморовські згодились і благословили молодих людей…

Потай вони раділи, що їх донька виходить за сина такого великого пана і нащадка колосальних і непомірних багатств, – і от вранці 18 листопада 1770 року відбулась їх змова, а ще через місяць з невеликим, вранці 26 грудня, вони були обвінчані в церкві у Нестаничах ксьондзом Длужнєвским з Добротвора за участі невеликої кількості людей.

Коли вістка про ці події пішла околицями та дійшла до вух кристинопільського воєводи то він деякий час не міг поворухнутися з місця від здивування, обурення та гніву.

Проте факт залишився фактом і з ним потрібно було рахуватись. В голові старого воєводи виникла думка розірвати цей ненависний йому шлюб і він одразу собі збагнув і склав такий план: Щесного під суворим наглядом відіслати за кордон, де протримати його пару років, поки вся ця історія не забудеться, дружину його – Христину – заарештувати і вивезти з Сушна, заточити в якомусь жіночому монастирі Львова, а маршалка Сєраковського, що заварив всю цю кашу, стратити.

Оборонна башта замку Коморовських в Сушно, перероблена на житловий будинок. 1906 р.

Та на нещастя один зі слуг підслухавши накази воєводи, у той же вечір поспішив попередити маршалка про небезпеку, що насувається на нього та Коморовських. Сєраковський через одного з монахів-бернардинців повідомляє в Сушно, щоб там остерігались кристинопільського воєводи, а сам поспішно, на світанку наступного дня, вивів свого коня зі стайні, поводив його деякий час по дворі, потім скочивши в стремена, неоглядаючись, поскакав через замкові ворота – і з кінцями. Пам’ять по ньому згинула і пропала, а подальша його доля нікому невідома.

Поміж тим, воєвода, прокинувшись, наказав гайдукам негайно привести до нього Сєраковського, та як не шукали маршалка ні у замку, ні в містечку його не виявилось.

Тоді розсерджений воєвода, здогадуючись про втечу маршалка, наказав порубати все його майно та папери, влаштувати багаття та спалити разом з його портретом, як зрадника та боягуза, що втік від заслуженого покарання. Наказ гордого пана був виконаний невідкладно.

Проте така дрібна помста, та ще й над відсутнім слугою (хоча і в почесному ранзі, проте – все ж таки слугою) пана воєводи, була далеко невтішною. Справа була тільки розпочата, а утікач Сєраковський міг рознести на весь світ звістку про ганьбу славного роду Потоцьких. Треба було поспішати!..

Далі буде…

На фото вгорі: церква Різдва Пресвятої Богородиці в Нестаничах 1828 року, на місці старої 1725 року зведення. Сучасний стан.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерело: Н. Філіппов, “Счастный Потоцкий и Христина Коморовская. 1770-1772. Исторический очерк”, “Живописное обозрение”, Санкт-Петербург, №41-42 / 1896.

Залишити відповідь