Сокальська сорочка увійшла до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України – такий наказ підписав міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький.
Continue reading “Сокальська сорочка увійшла до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України”
У наш час в цифровому просторі можна знайти чимало матеріалів на тему культурної спадщини та традиційних ремесел Надбужанщини. Дана ж стаття не претендує на звання грунтовного всеосяжного наукового дослідження предмету, проте є спробою привернути увагу молодої аудиторії, юнацтва та школярства до культурного надбання Сокальщини – Сокальської кераміки.
Continue reading “Сокальська кераміка. В гостях у гончара Сергія Івашківа”
“У листопаді 1936-го року Т. S. L. у Львові (Товариство народної школи) організувало конкурс опису рідного села. У конкурсі взяли участь 19 сільських гуртків, які надіслали детальні описи своїх сіл і хуторів. Описи містять дуже цікаві відомості з історії села, сільської архітектури, національних відносин, культурно-освітньої роботи та господарської діяльності, а також містять інформацію про місцеве життя, звичаї, традиції, колоритні забобони, що збереглися в цих місцевостях. Ці унікальні сільські монографії становлять цінний матеріал для пізнання життя села, тому Т. S. L. невдовзі видасть їх друком, щоб познайомити читачів видання «Nasza Praca» принаймні з деякими з цих цікавих колективних творів. Починаємо друкувати уривки з опису села Добрячин (Dobraczyn), відзначеного на конкурсі першою премією. Це твір порівняно значного розміру, підготовлений сімома членами читальні T. S. L. в Добрячині. Його автори – хлібороби, сільські умільці та місцеві вчителі. Учитель Євген Білявський (Eugeniusz Bielawski), який керував цією колективною працею, пише у передмові, що її співавтори почали збирати дані про свою місцевість, керуючись, з одного боку, бажанням сприяти детальному пізнанню польських земель, а з іншого – бажаючи довести життєздатність свого середовища. Фрагменти цього твору читачі знайдуть на стр. 3 поточного номера.” – видання “Nasza praca”, №51 від 19 грудня 1937 року, Львів.
Continue reading “Добрячин – село під Сокалем”
У давній історії Західної України є одна знакова постать, яку ми всі ніби добре знаємо: радянські історики називали його Данило Галицький, а новітні українські – князь Данило. Але, я зовсім не збираюся когось нині повчати, яким був, чи не був, для давньоукраїнської держави князь Данило Романович, чи король Данило, як його пропонують називати. У мене до вас лише одне запитання: чи ви знаєте, де зараз знаходяться тлінні останки цього нашого володаря?
Continue reading “Саркофаг із останками князя Данила слід шукати… у Львові?”
А, король-то, несправжній… Сьогодні багато хто чув, що група осіб у Львові домагається перейменувати львівський аеропорт. І, щоб нова назва включала словосполучення “…короля Данила”. У відповідь, одні – хочуть того перейменування, інші – ні, а третім взагалі – до того всього, байдуже.
Continue reading “Чи був галицький князь Данило справжнім королем?”
У 1887-1921 роках у Львові у видавництві Stanisław Rossowski тричі на місяць виходило друковане ілюстроване видання польською мовою для дітей та молоді «Mały Światek» («Маленький Світ»). У кінці 1894 року до Дня Миколая приємним подарунком для юних передплатників стала ігрова дошка “Podróż po Galicyi” у вигляді карти Галичини.
Continue reading “«Подорож Галичиною» – дитяча настільна гра кінця XIX століття”
Передподії. 8 квітня 1945 року на шпальтах львівської газети «Вільна Україна» вийшла стаття «З хрестом чи з ножем» авторства якогось Володимира Росовича – кровожерний антирелігійний памфлет, мішенню якого стали «вороги українського народу, вдягнені в ряси уніатських священників», а передусім уже покійний Митрополит Андрей Шептицький та «загадковий о.Й.С.» [1]. Хоча яка там загадка – будь-який галичанин міг завиграшки здогадатися, що йшлося про наступника Шептицького, нинішнього Митрополита Йосипа Сліпого. Можливо, ніхто б і не звернув уваги на словоблуддя «товаріща» Росовича, адже радянський «хрестовий похід» проти УГКЦ почався ледь не одразу після повернення радянської влади у 1944 році і супроводжувався навалою тріскучих, мов сибірські морози, газетних фраз, але наступного дня статтю зачитали на львівському радіо, а 10 квітня передрукували в столичному виданні «Радянська Україна».
Continue reading ““Злочин і покарання” протоігумена Віталія Градюка”
Юне в історичному вимірі місто, що нині (і поки що) зветься Червоноградом, у різні часи й називали по-різному. Бо назви міст завжди є маркерами приналежності. Утім, топоніміка географічних назв не завжди пов’язана із завоюванням території: іноді автоніми (себто оригінальні назви) змінювалися ендонімами (самоназвами), ба навіть екзонімами (іншомовними назвами). А іноді усі ці назви існували паралельно. І це цілком нормальний процес, суб’єктом якого був, є і буде сучасний Червоноград.
Continue reading “Ґенеза назв сучасного Червонограда”
Увесь радянський період в історії України позначений численними репресіями. Вони торкнулися усіх регіонів та величезної кількості людей: від селян і робітників – до науковців, митців та священників, від багатих до бідних… За час комуністичного режиму, за підрахунками істориків, через репресії радянських каральних органів (ЧК-ОГПУ-НКВС-МГБ-КДБ) пройшло понад 10 мільйонів громадян.
Continue reading “Кримінальна справа на Марію Урбанську з Тартакова”
Вже в молодечім віці дадуться не раз запримітити ті черти, які ясно виступають у людини в повні літ в праці, в характері душі, в цілій творчости. Бо в молодечих літах зачинають снуватися перші мрії, виринають перші пляни, які з часом набирають сильної основи і стають метою цілого життя. Певна річ — вони улягають в пізніших роках зміні, справлюються, з рожевого квіту опадає не один листочок, романтичний політ перемінюється в поважну призадуму, акти ставляться в міру сил і умовин, але звичайно їх основний тон залишається той самий.
– Й.Сліпий, Верховний Архієпископ.
Continue reading “Брат Андрей Шептицький: кристинопільські обіти майбутнього митрополита”
Сьогодні, на 365 день розв’язаної росією війни, коли ми всі рефлексуємо про рік, що минув, варто нагадати собі банальну фразу про історію, яка повторюється. У випадку українсько-російських стосунків – це воістину порочне коло, яке ми нарешті отримали шанс розірвати назавжди. Ті, кого не хочеться називати, так вперто і так довго втокмачували нам про взаємну любов і братерство, завжди були нам ворогами. І це доводять автентичні свідчення з різних часів, як-от ці записи в хроніці василіанського монастиря у Кристинополі, написаної 1915 року о. Юліаном Дацієм.
Continue reading “Свідчення грабунків москалів на Галичині з хронік одного василіянського монастиря”
Якщо йдеться про Сокаль, навіть необізнані з історією місцеві мешканці насамперед згадають про те, що тут аж двічі бував Богдан Хмельницький, пам’ятник якому стоїть при в’їзді до міста. Більш обізнані назвуть роки «візитів» – 1648 та 1655 – і навіть розкажуть легенду про Сокальську чудотворну, яка осліпила гетьмана, що взявся було до штурму бернардинського монастиря. Утім, це лише легенда, підкріплена сфальшованими доказами ще в далекому XVIII столітті.
Continue reading “Сокальська пригода Богдана Хмельницького, якої не було”
163 роки тому, 8 лютого 1860 року, народився о. Єремія Ломницький – важлива постать в історії Чину святого Василія Великого, а також в історії Кристинополя. Про життя і діяльність цього по-справжньому видатного церковного діяча написано чимало. Втім, літературний портрет отця Єремії Ломницького буде неповним без оповіді про життя і смерть у далекому російському Симбірську, перейменованому в радянський час на честь найвідомішого уродженця цього міста – «вождя пролетаріату й ініціатора «червоного терору» Владіміра Лєніна.
Continue reading “Симбірські пророцтва о. Єремії Ломницького”
120 років тому у Кристинополі народилася Евстахія Бохняк – жінка, ім’я якої у 30-х роках ХХ століття знав чи не кожен галичанин, та й за межами краю про неї говорили чимало. Тисячі людей приходили подивитися на Евстахію і прагнули почути бодай слово з її вуст. Ба більше, її вважали ледь не святою, й поодинокі озвучені сумніви в її потойбічних здібностях, потопали у хорі захоплених голосів. То ким же була ця нині забута жінка?
Continue reading “Кристинопільська стиґматичка Евстахія Бохняк”
“Моє перо тремтить і випадає з рук на саму лише думку про нечувану жорстокість та море людської крові, пролите в Умані 1768 року. І лише обов’язок перед нащадками та прагнення правди спонукають мене до опису братовбивчої бійні, в якій загинуло кілька тисяч невинних душ” – так починає свою оповідь отець Корнило Срочинський, згадуючи події, які пізніше будуть відомі загалу, як “Коліївщина“.
Continue reading “Записки про гайдамаччину та події в Умані 1768 року”
«Шахи на теренах Західнобузького краю», – видання під такою назвою готує до друку Ігор Лещишак, який більше двох десятиліть працює тренером з шахів і сам є відомим майстром. За два десятиліття виховав десять кандидатів в майстри спорту та понад 50 шахістів вищого та першого розрядів. А ще Ігор Степанович є і дослідником історії шахів в нашому Прибузькому краї. У новому виданні, яке він готує до друку, буде матеріал Олени Замойської, котрий сьогодні публікує газета «Новини Прибужжя».
Continue reading “Поетична шахова партія Якова Ейхенбаума”
«Чума на ваші два роди! Вмираю…» В. Шекспір, «Ромео і Джульєтта».
«У квітні 1770 року річка Буг вийшла з берегів, – та ще й так ґвалтовно, як це ніколи не траплялося за пам’яті старців. А що влітку Буг розлився вдруге, затоплюючи городи та сіножаті, місцеві люди лише скрушно хитали головами, примовляючи: «Бути біді». І справді, ті повені виявилися ще не найбільшим лихом.
Continue reading “Корнило Срочинський: вирізані сторінки”
1995 року міська влада Івано-Франківська назвала одну з вулиць міста на честь родини Полотнюків, серед яких чимало діячів культури та національно-визвольного руху. Натомість для червоноградців постать Ігнатія Полотнюка, який народився на території міста й був одним із найпомітніших членів української громади Кристинополя другої половини ХІХ століття, досі залишається незнаною.
Continue reading “Кристинопільский півець Ігнатій Полотнюк”
У березні 1775 року ключник кристинопільського маєтку на ім’я Стефан Мерановський та двоє його помічників склали докладний реєстр майна кристинопільського палацу [1], не оминувши жоден стілець, лампу чи вазу у кожній із 52-ох кімнат. Потому вони полічили всі пляшки у пивницях (якщо кому цікаво, то їх було аж 1652!) та описали весь непотрібний мотлох, складений на горищі.
Молода Пелагея-Терезія Мнішех із Потоцьких відійшла у вічність на 18 році життя 17 жовтня 1772 року в Вишнівецькому палаці (смт. Вишнівець Кременецького району Тернопільської області). Про її життя ми знаємо небагато. Відомо, що народилась вона ймовірно в батьківському Кристинопільському палаці десь чи у 1753 чи 1754 році. Була молодшою дочкою в родині тодішнього власника Кристинопільського маєтку Францішка-Салезія та його дружини Анни Потоцької з Потоцьких.
Continue reading “Втрачений портрет Пелагеї Потоцької. Уточнення біографій її родичів”
Нещодавно, у січні 2022 року, місцевими ентузіастами та любителями історії на території села Бендюга Червоноградського району віднайдено печатку з зображенням родового гербу Прус І (Prus primo, Turzyna).
Continue reading “Віднайдено печатку кристинопільських шляхтичів Вишневських (фото)”
Пропонуємо до вашої уваги тексти переможців II літературного конкурсу імені Марії Урбанської в номінації “Спецвідзнака”. Публікуємо авторську дослідницьку статтю про українського піаніста Романа Савицького, уродженця Сокаля.
Continue reading “Барвистих звуків чарівник (Роман Савицький)”
Пропонуємо до вашої уваги тексти переможців II літературного конкурсу імені Марії Урбанської в номінації “Проза”. Публікуємо оповідання переможця (3 місце) «З лісом у серці», Катерина Базір, м. Київ. Це твір пам’яті українському вченому Андрію П’ясецькому, уродженцю села Реклинець, трагічно загинувшому від рук німецьких нацистів у Львові.
Continue reading “З лісом у серці. Пам’яті Андрія П’ясецького”
У 1878 році відомий польський художник Юліуш Фортунат Коссак (pol. Fortunat Juliusz Kossak) створив цікаву картину-дереворит «Вуглярі з-під Мостів (Великих) в дорозі до Львова». Цікаво, що родина Коссаків гербу Кос мала українське походження, і хоча батьки Юліуша вважали «русинів» частиною польського народу, він був хрещеним в греко-католицькій церкві, а в побуті родина володіла та вживала українську мову.
Continue reading “Історія картини «Вуглярі з-під Мостів в дорозі до Львова»”