Старе кладовище, що розташоване по вул. Б. Хмельницького у Червонограді, ймовірно було закладене на зламі XVIII та XIX століть. Зі збережених тут налічується близько 500 надгробків, найстаріший з яких датується 1832 роком, на викарбувано німецькою слова жалоби матері до свого маленького сина, якому виповнилося тільки 2 роки.
Continue reading “Кристинопільський некрополь”
Через річку Солокія, поблизу сучасної вулиці Травнева у Червонограді, залишились залізобетонні конструкції пішохідного мосту. За спогадами старожилів він був зведений у 1928-му році, а зруйнований у кінці 1960-х років.
Continue reading “Залишки пішохідного моста через Солокію”
Генеральний план міста 1959 року передбачав 90 тисяч жителів та будівництво у два етапи. У перший період – до 1965 року – передбачалося спорудити житло для 62 тисяч чоловік, виходячи з розрахунку 9 м кв. на одну людину. Всього на будівництво міста виділялось 700 млн. карбованців.
Continue reading “Генеральний план Червонограда 1959 року”
Танкера типу “Казбек” (проект 563) – одна з найбільших серій суднобудування Радянського Союзу. Танкери цієї серії будували у 1950-х роках три суднобудівні заводи: у Ленінграді, Херсоні та Миколаєві.
Continue reading “Танкер “Рава Руська””
Коли згадуєш куточок, де народився, то тебе обіймає тепло і мимоволі з’являється усмішка. Таким “острівцем радості” для мене є вулиця Січових Стрільців в Угнові, перейменована декілька разів.
Continue reading “Вулиця Січових Стрільців в Угнові”
Дорога, яка з’єднала минуле і сучасне, яка об’єднала Кристинопіль і Червоноград – це дорога, яку ми знаємо як «дамбу», що веде із Старого міста у Нове.
Continue reading “Дамба, що об’єднала Кристинопіль і Червоноград”
Стадіон «Шахтар» у Червонограді ототожнюється зі словом спорт. Він став літописцем спортивного життя міста та його активного відпочинку.
Continue reading “Стадіон “Шахтар””
Теперішня вулиця В’ячеслава Чорновола є однією з найстаріших частин Червонограда у новій частині міста. Але раніше вулиця мала іншу назву, весняну – 8 Березня.
Continue reading “8 березня – колись найбільш престижна вулиця Червонограда”
У Червонограді є вулиця, яку міські жителі облюбували, як місце відпочинку. Сьогодні вона має назву Михайла Грушевського, колишня – Возз’єднання, а на місцевому молодіжному сленгу відома як «брод», «бродвей» та «стометрівка».
Continue reading “Півстоліття червоноградському “бродвею””
Поряд з лікарняним містечком і неподалік пам’ятника Невідомому солдату у Червонограді стоїть водонапірна вежа. Вона привертає увагу червоноградців, які відпочивають на берегах річки Західний Буг чи дивляться з вікон лікарні.
Continue reading “Водонапірна вежа”
Вперше про медичне обслуговування у нашому місті згадується у спогадах старожилів – жителів міста Кристинополя, сіл Новий Двір та Клюсів.
Continue reading “Становлення медичної справи у Червонограді”
Стара частина міста Червоноград, територія, власне, міста Кристинопіль, змінюється на очах. На місці старих будинків виростають нові: надзвичайно вишукані з оригінальною і особливо-особистою забудовою. По одній із них – вулиці Шевській – через поєднання стилів забудови можна прослідкувати історію життя міста.
Continue reading “На вулиці Шевській шевці тепер не живуть”
Вулиця Сокальська, 5 – це адреса комунального підприємства Червоноградський ринок. Саме це комунальне підприємство у березні 1992 року стало правонаступником Колгоспного ринку.
Continue reading “Історія червоноградського ринку”
Санітарний катер проекту СК620 було споруджено у 1983 році на судноверфі «Вісла» у Гданську, Польща. Того ж року введений до складу Чорноморського флоту СРСР як пасажирський катер.
Continue reading “Санітарний катер “Сокаль””
Назву “Червоноград” отримало не тільки місто, але і два морські судна. Місто отримало свою у листопаді 1951 року, а через 5 років вона закріпилася і за морським судном, а згодом і ще за одним. І сьогодні червоноградці старшого покоління згадують про пароплав, але направду ніхто не відає, що їх було аж два – сухогрузний балкер та риболовецький траулер.
Continue reading “Дві морські історії “Червонограда””
У 1895 році, подорожуючи по Галичині і маючи в кишені 60 гелерів ви б неодмінно придбали “Ілюстрований путівник австрійською державною залізницею”. Цікавий він тим, що окрім довідкової інформації у виданні подаються історичні нариси про місцевості, які пролягають на шляху слідування потягів. З-поміж багатьох представлених залізничних напрямків подається і опис напрямку Львів – Рава-Руська – Сокаль.
Continue reading “Потягом до Кристинополя у кінці XIX століття”
Залізний автомобільний міст через річку Західний Буг у Червонограді був збудований не пізніше 1912 року, так як його зображення зустрічається на поштових листівках того часу. Пошкоджений під час воєнних дій, міст був відновлений австрійськими інженерними військами. З 1915 року він носитиме назву Міст Гефелле (Hefelle Brücke).
Continue reading “Міст фельдмаршала Георга Гефелле”
Перша Світова війна вогненим смерчем прокотилася по Європі. Цілеспрямоване знищення заводів і фабрик німцями повністю зруйнували промисловість на польських територіях, а особливо у Королівстві Польща. У міжвоєнний період хімічну галузь довелось відновлювати з нуля, проте навіть у 1939 році рівень виробництва 1913 року не був досягнутий повсюдно.
У 1925 році у Кристинополі була збудована фабрика «Ванда» (пол. «Wanda») графом Володимиром Дідушицьким, гербу Сас (пол. Włodzimierz Dzieduszycki), який мав маєток у селі Поториця, Сокальського повіту. Він назвав підприємство на честь своєї дружини – Ванди. Згодом фабрику купує єврейська спілка “Лемпарт, Графф і Егемберг”. Директором спілки був Азрієль Лемпарт. Його будинок був розташований на місці сучасного житлового будинку у Червонограді, по вулиці Пушкіна, №1.
“Граф Дідушицький та Азріель Лемпарт були друзями. Граф багато подорожував, але коли бував у Кристинополі завжди ходив до будинку Лемпарта “на чай”. Фабрика Ванди зазнала фінансових негараздів, і граф запитав свого друга: “Лемпарт, у вас є гроші – чому б вам не купити “Ванду” в мене?”. Лемпарт не знав цієї справи. Він поїхав до Львова і познайомився з техніками та інженерами “Ванди”, які припинили роботу, і обговорив з ними, чи фабрика буде життєздатною. Вони відповіли йому, що це реально. Лемпарт повернувся до Кристинополя і купив фабрику у графа. Це було дуже хорошим бізнесом до початку війни”.
Цю інформацію розповіла онука Азріеля Лемпарта – Сільвія (1926 р.н.), яка проживає сьогодні в Буенос-Айресі, Аргентина – John Panzer.
Фабрика, стала найбільшим промисловим підприємством міста. Тут працювало більше 300 робітників – мешканці Кристинополя та довколишніх сіл. Виробляли терпентину (скипідар), а також каніфоль. Продукція експортувалась до країн Європи, зокрема у Данію та Англію. Фабрика розташовувалась неподалік сучасного залізничного вокзалу, між залізницею та водосховищами вугільної шахти №1. Це відомо з польських топографічних карт 1930-х років. Місце розташування фабрики пояснюється наявністю залізниці неподалік, адже саме по ній на фабрику доставлялась сировина та відвантажувалася у вагони готова продукція.
Спілці також належала велика пилорама (тартак), що знаходилася поруч. Тут розпилювали деревину та виготовляли паркетну дошку. А навпроти залізничного вокзалу, там де зараз у Червонограді розташований магазин “Омега” (поблизу автостанції), був тартак Вільбера (Wilber), на якому сталася масштабна пожежа у травні 1932 року.
Після окупації німецькими військами Кристинополя, сім’я Лемпартів переїздить у свій будинок до Львова. Фабрика зупиняє виробництво. Радянські війська, що були тут у вересні 1939 року, поспішно «вивозять хімзавод».
За спогадами очевидців тих подій, солдати вивезли на територію Радянського Союзу усе устаткування, навіть будівельний матеріал з фундаменту та парової труби. Остаточно фабрика була знищена у роки Другої світової війни.
Автор: Юрій Гринів.
Джерело: матеріал та фото були любязно надані членом родини Лемпартів – John Panzer.
loading map - please wait...
У 1819 р. річка Солокія вийшла з берегів і підтопила поля від Нового Двору аж до Угніва, а також біля Острова, Глухова, Белза, Віткова. Там утворилися болота, хащі через які важко було доступитися до самої річки. Причиною цього явища були люди. Continue reading “Млини на Солокії”
В історії Кристинополя XVIII-XIX століть удосталь трагедій і розмаїтих природних лих, особливе місце серед яких посідають, звісно, пожежі. У ХХ столітті місто також палало не раз, але залишімо війни наразі осторонь. Утім, “містом пожеж” можна назвати будь-яке місто, що виникло в середньовіччі й пізніше: щільна забудова сприяла миттєвому поширенню полум’я. Що й казати, навіть перша письмова згадка про Львів пов’язана… з пожежою міста Холма. А в самій столиці Галичини з 1340 до 1849 року відбулося щонайменше 38 великих пожеж, наслідки двох з яких львів’яни оплакують досі: 1381 року згоріла дерев’яна ратуша на площі Ринок та міський архів, в якому зберігалися рукописи княжого періоду, а 1527 року уся готична забудова середмістя перетворилася в попіл. Continue reading “Кристинопіль – місто пожеж і вогнеборців”
Дорожний вказівник у с.Забужжя (тепер Сокальського району). Стояв тут у період німецької окупації цих територій Третім рейхом (Генерал-губернаторство). 1939-1944 рр.
Знак АF – “Achtung! Fernverkehr” (рух на великі відстані, міжміський трафік). Такі вказівники ставилися на вузлових дорогах, перехрестях, що безпосередньо скеровували на великі відстані. В сучасному розумінні – “виїзд на магістраль”. (Кольори на фото вгорі штучні).
Continue reading “Дорожні вказівники”
Пороми (плавзасоби) здавна використовувались для перевезення пасажирів і транспортних засобів з одного берега на інший. Вони з’явилися тоді, коли у людини виникла потреба долати перешкоди на своєму шляху. Слово пором походить від прасл. *pormъ і пов’язане з дієсловом *perti — «рухатися», «перти». Continue reading “Пором на Бузі”
Вулкан Штеттин (Vulcan Stettin) – німецька судо- і локомотивобудівельна компанія, розташована в передмісті Штеттіна (Щеціна). Була відома як одна з найбільших верфей Німеччині, яка в досить короткі терміни будувала цивільні і військові кораблі, а також підводні човни; зіграла значну роль в обох світових війнах. Також тут будувались і паровози. Після Другої світової війни напівзруйнована верф була передана Польщі, і на її місці в 1948 році була побудована Щецінська верф. Тут будувалися торгові судна, а також суднове устаткування і механізми. Значна частина продукції Щецінської судоверфі експортувалась. Найбільшим покупцем її суден був СРСР. Continue reading “Балкер “Червоноград””
У XVIII столітті полювання широко набуває статусу основних забав аристократії та дворянства. Масштаб цих дійств визначається заможністю мисливця і його місцем у суспільстві. Одним з аспектів полювання, що мають цінність для історії архітектури, є звіринці. Вони, як правило, розташовувалися поблизу резиденцій і використовувалися як для полювання так і для спостереження за тваринами. Continue reading “Парк Ґайчин та звіринець Потоцьких”
